Wednesday, September 20th

Віталій Євтушенко: Пастор, вихований родиною

28.02.2017 00:240 комментариевПросмотров: 68

На жаль, не всім християнам вдається задіяти себе у якомусь служіння (лінь це чи щось інше, ніхто не може знати), але є і ті, які беруться за відповідальну роботу. Сьогодні поговоримо про пасторів, а якщо конкретніше, то про одного з пасторів Черкас — Віталія Євтушенка. Пропонуємо до вашої уваги цікаве інтерв’ю з пастором, якого виховало не навчання в семінаріях, а, власне, родина, змалечку.

Виталий и Оксана Евтушенко

Виталий и Оксана Евтушенко

Коли і як ви дізналися про Бога. Чому вирішили стати пастором?

Насправді я виховувався у віруючій родині, тож з дитинства потроху наближався до Господа. А питання щодо того, чому став пастором, дуже цікаве. Річ у тім, що обидва мої дідусі Петро Григорович Євтушенко та Віталій Герасимович Коваль були пасторами, а згодом і тато, Владислав Петрович, почав нести це служіння. В дитинстві я багато хворів і так складалося, що я дуже багато часу проводив з ним, скажімо, хотіли вони того чи ні, а мусили брати мене з собою. Я постійно ходив на якісь служіння, молитовні групи, зібрання, бачив, чим займається тато, і тоді ще, можливо, навіть підсвідомо, почав переймати його досвід, його методи.

Розкажіть про церкву, пастором якої ви є на сьогодні.

Наша церква називається “Церква євангельських християн”, знаходиться в селищі Лісове. Середній вік церкви — 36 років, і у нас дуже багато діток, більше ніж дорослих, це справжнє благословіння. Існує церква близько 11 років, а для того, щоб стати її членом, потрібно підпадати під певні критерії. Три мінімальні умови такі: ти маєш нести служіння згідно свого покликання і дарів, ти маєш виконувати фізичну працю на територію будинку молитви і третє — соціальна робота. Тобто, якщо людина виконує ці три пункти — вона може бути членом нашої церкви. Тому всі члени нашої церкви у чомусь задіяні. Я, наприклад, як пастор, відповідаю за електрику, а моя дружина за прибирання. А соцільна робота полягає у тому, що наша церква відповідає за освітлення, дороги, знаки, прибирання у селищі. Тому у нас просто чудові стосунки з головою сільської ради, він навіть приходить зі своїми помічниками і жителями села раз на місяць до церкви.

Що найбільше приваблювало вас у служінні пастора?

Велике враження на мене справляло те, що мій дідусь і мій тато були справжніми пасторами, слова яких ніколи не розходилися з ділами. Ніколи не виникало розділення накшталт “одне говоримо в церкві, а іншим живемо”. Тому в плані рішення стати пастором на мене дуже вплинув особистий приклад моїх рідних.

Сьогодні ви пастор, достатньо молодий, адже у свої 35 ви вже 10 років несете таке відповідальне і серйозне служіння. Чи важко бути пастором в Україні?

Можу сказати, що дуже важливо мати підтримку духовно сильної команди та власної родини. Дуже тяжко бути самотнім пастором. На сьогодні дуже багато пасторів виїхало закордон і я б сказав, що пасторська культура виїхала разом з ними. Тому багато людей просто не знають, як це бути пастором. Я колись розмовляв з членами харизматичної церкви і вони сказали мені таку річ: “Ми вам заздримо, що у вашій церкві є старці, ті, хто давно з Богом. А в наших церквах навіть людей, які 10-15 років в церкві треба пошукати.”

Ви сказали, що пастору потрібна підтримка, чи є вона у вас?

Так, звісно, як пастор, я рухаюся не один, мене на сьогодні підтримує 7 пасторів і, звісно ж, моя родина.

Як пастору, що дається вам найтяжче?

Я був 7 років пастором церкви, де було 90% жінок і я дійсно втомився. І тому можу сказати, що бути пастором у церкві, де домінуюча частина — жінки, дуже важко. Я мушу працювати з жінками, але коли чоловіків немає зовсім — для мене це найважче.

Такі церкви дійсно є і часто самі ж жінки стають пасторами. Як до цього ставитеся ви?

Мені шкода їх і їхні родини. Я вважаю, що жінка має бути не пастором, а мамою і дружиною, допомагати чоловікові.

Як невіруючі люди реагують на те, коли дізнаються про ваше служіння пастора.

В більшості випадків виключно позитивно. Відчувається, що людина відразу знижує тон, починає слідкувати що і як говорить, не вживає нецензурних слів. Повага і цікавість, саме так, думаю, можна описати реакцію людей. Їх цікавить що входить в мої обов’язки, чим я займаюся, як в такому молодому віці зміг стати пастором. Навіть якщо в потязі люди дізнаються, що я пастор, то не завжди можу поспати, бо люди відкриваються, починають сповідуватися, просять мудрої поради, помолитися за них.

Чи змінилося щось у пасторському служінні до і після початку війни на Донбасі?

Так, однозначно, змінилося. Після початку війни пастори отримали доступ до роботи. Адже ресурси були у кожній церкві, але вони не використовувалися, не знали як це правильно зробити і де. Тому після війни багато церков запрацювали і ожили. З іншого боку, виникла проблема ревнощів з боку пасторів. Волонтери, капелани і інші активісти, пастори розуміють, що вони їх просто втрачають, втрачають контроль над такими людьми.

На вашу думку, християни повинні бути активними громадськими діячами чи, можливо, варто обмежитися діяльністю у церкві, у християнській спільноті?

Особисто я не розділяю діяльність християн на ту, що проводиться в церкві і в державі, до прикладу. Християни, справжні, мудрі, духовні потрібні всім і скрізь, тобто, і в церкві, і в світі. Немає такої сфери у житті людини, де не потрібна церква, особисто я такої не знаю. В школі, наприклад, вона потрібна, бо тут вчителі, діти, персонал, а їм потрібні консультації, поради. На будь-якій державній посаді, високій посаді, потрібні духовні християни. У нас в Україні, наприклад, у Співдружності мерів є більше 125 осіб, які вважають себе християнами. Вони сприяють активному розповсюдженню і утвердженню не авторитету церкви, а авторитету Христа. Тому нормальна здорова церква не те що повинна, вона просто не може не бути активною, не задіяною десь.

За вашими спостереженнями, як ставляться в Черкасах до християн на високих державних посадах?

З травня цього року ми запускаємо школу “Помічник народного лідера”. Ідея виникла не просто так, річ у тім, що до нас звернулися депутати і попросили, щоб ми розробили програму і виховали хороших помічників із церков. Вимоги до учасників такі: це має бути духовний християнин, який вже не перший рік з Богом, звісно, обізнаний у деяких законах і готовий вчитися далі. Тож, ми бачимо, що навіть невіруючим депутатам потрібні духовні помічники.

Навчання для майбутніх депутатських помічників надається безкоштовно?

На сьогодні ми шукаємо спонсорів, благодійні організації, які допоможуть оплатити навчання, але, звісно, кошти на якісь роздаткові матеріали у ході навчання знадобляться і від студентів.

Чи вистачає вам, як пастору, грошей? Чи, можливо, доводиться шукати підзаробіток?

Я працюючий, церква мене фінансово не підтримує. Я просто отримую заробітню платню, але не відмовляюся і від допомоги. Можу сказати, що я задоволений і моя родина також. Ми із тих людей, які уміють бути задоволені з того, що маємо. Я веду сімейний бюджет і ми з дружиною фіксуємо його і ми порахували, що гості, які приходять до нас, з’їдають приблизно стільки, скільки наша родина. Тому якщо говорити про сімейне життя, то можу сказати що вистачає, якщо ж говорити про діяльність — то ні. Тому часто доводиться шукати спонсорів, фінансову підтримку.

Ви сказали, що не завжди вистачає грошей на діяльність. Розкажіть, чим ви займаєтеся.

Я займаюся роботою у “Центрі відновлення для діючих служителів”. Він розрахований на те, щоб допомогти відповісти сили лише діючим служителям, які виснажилися, перегоріли, мають велике навантаження, мають кризу в родині, в церкві, фінансові проблеми, будь-яке пригнічення. Ми допомагаємо служителям не вийти з служіння. Допомога здійснюється анонімно спеціалістами у всіх сферах. Відновлення може тривати від 3 місяів до 5 років. І цей курс перезавантаження проходить не лише служитель, а і його команда (до 12 осіб) та родина. Зараз у нас на відновлення від 40 до 60 служителів.

Що заважає сучасним християнам зростати духовно?

Лінь і тупість. Лінь, тому що Україна — це ідеальна країна для того, щоб зростати, адже у нас є все: хороший закон, Біблія українською мовою, багато навчальних закладів, в нас є місії, організації, церкви. А тупість — в тому, що люди не хочуть дізнаватися щось нове, вдосконалюватися, читати літературу, пробувати себе у чомусь новому.

Яке ваше ставлення до того, коли християни йдуть воювати?

У кожної людини є на це свої причини, обставини у житті і Господь бачить це, бачить з яким серцем і для чого ти це робиш. От до прикладу, коли мій дід під час Другої світової відмовився брати зброю до рук — його засудили до розстрілу, але Господь врятував його. Точно знаю, що я б воювати не пішов, тому говорити про це дуже складно.

Комментарии

Оставить комментарий


Приеднуйтесь

Партнери сайту

Черкасская мебельная компания Bro.

Счетчик