Виставка творів Павла Миколайовича Солощенко в Дитячій Обласній бібліотеці

11.04.2018 0 Автор admin

Павло Солощенко
В обласній Дитячій Обласній бібліотеці що біля к/т «Салют», проходить виставка творів черкаського художника Павла Миколайовича Солощенко.

Виставка проходить щодня з 10 до 18:00, крім суботи. Перерва з 13:00 — 14:00.

Ось перше и друге інтервью з Павлом Миколайовичем на нашому сайті.

Далі приводимо фотографії творів з авторськими коментарями.


НАТЮРМОРТ «ГРУШІ ТА ЯБЛУКА» — не думаю, що зараз я міг би зробити такий натюрморт, а тоді, попри те, що фрукти вже стали жовтіти і зморщуватися, я побачив щось змістовне і варте уваги — що сам пояснити не можу. І радий був, що написав його. І зараз його ціную.

 


«ЗАБУТИЙ» — у наш час сталося те, чого у минулих тисячоліттях – не бувало: стало звичним бачити батьків, яких забувають діти. В Америці медсестра-практикантка, яку направили у дім престарілих, розповідала мені і плакала, говорячи, що ніколи не зробить так зі своїми батьками. Я певний час жив якраз недалеко від такого «пансіону» і мені говорили місцеві американці, що люди там (хоч при всіх умовах і забезпеченнях) ждуть, коли буде гроза ( а грози там часті). Тоді хтось із них зможе викликати 911 і приїдуть разом швидка, поліція і пожарна. А це шанс цілих 10 хвилин «живого» спілкування з людьми, натренованими для ввічливих розмов.
Наші ж бабусі і дідусі віддавши усі сили, які були, дітям і онукам, слава Богу, не завжди попадають у цей сиротинець для літніх, а виглядають бува, як оцей «забутий».
Історія Америки і протестантської Європи починалася зі справжнього християнства, яке тепер вони втратили, але якого у нас, наскільки я знаю, ще не було ніколи. Хіба що у затінках, на мить, не встигнувши освітити як слід не те що країну – хоча б одненьке село.
Християнство – не обряд. І навіть не віровчення. Це сам Ісус Христос, історичний, і вічний; і Його справжні послідовники. Вони і є та Церква з великої літери, яку побачив апостол в останній книзі Біблії.
Днями випадково почув по радіо таке інтерв’ю з вулиці, опитування про щось перехожих: — Скажіть будь ласка, ви християнин?
— Ні, я православний.
«Обычай без истины – всего лиш заблуждение» — писав Тертулліан.

 

«МІСЯЦЬ НАД ДНІПРОМ У ЧЕРКАСАХ»
Цей твір йшов без успіху, майже без надії. Тривалими зусиллями і з постійними сумнівами. Аж раптом, через рік, чи два — засвітився! Його хотіли були забрати у фонд музею, але я віддав замість нього два інших. Бо світиться він і мені, і зараз вам. І дві хмарки, схожі на ангелів, теж неначе ожили.

 


«НЕБО НАД ЧЕРКАСЬКИМ МОРЕМ» — липневі сутінки. З вікна вагона пером намітив цю «ексклюзивну» хмару, а решту вже писав як запам’яталося. Було відчуття глибокої, але тихої тривоги і… в о л і.

 


«НЕБО ТВОЄ НАДІ МНОЮ» — У кого не буває іноді — при виді дивовижного неба – відчуття, що це небо – ЙОГО? І що Він дивиться на вас… Жаліє… І знає про вас… Чомусь люди знають про Бога апріорі що Він добрий, хоча і справедливий (бо компроміс святого з гріхом неможливий).

 


«ОБРАНИЦЯ – ТИ!»
Можна б «Благовіщеня»,та хотілося акцентувати відчуття чистої, скромної, непомітної (хоча царського роду!) дівчини, вибраної дня непомірного ризику, і неймовірної слави.

 


«ОЛЬГА СЕРЕД ВЕРБ» — під час давньої подорожі Сіверським Дінцем зупинилися в місці, де розпросторилися вільно старі велетні–верби. В якусь мить я побачив, як личить вербам постать дружини. Так і утворився цей невеликий, пам’ятний для мене твір. Я б іще його малював. Вільна від війни і жадібності земля, молоді сили.

 

«ПО-НАД РІЧКОЮ САМОЗВАНКОЮ» — ця річечка тече по дорозі в Золотоношу. Тепер вже, нажаль, пересихає. Захотілося намалювати Пастиря, при наявності Якого води не пересихають і стають чистими, що їх можна пити. Там ще є деревце, яке нагадує хрест. Воно теж реальне, але росте на Росі. Тема хреста – унікальна і драматична — є лише в християнстві. В жодній з релігій нема такої жорстокої драми, що йдеться про самі найглибші глибини і біди людства, але витоком якої є — викуплення.

 

«ПУСТІТЬ ДІТЕЙ ПРИХОДИТИ ДО МЕНЕ!»- так промовив одного разу Ісус, бо тих, хто хотів привести дітей до Нього, щоби Він поклав на них руки, не пускали! Навіть Його учні! Так було донедавна і у нашій країні. Майже усі ці діти невигадані, реальні. Хоча усі вже стали на кілька років старшими. Ну, може три, або чотири намалював з уяви.

 


«РЮКЗАК». Заплічник у дорозі не буває легким. Але ці скелі в Туркменії на Великому Балхані без нього я б не побачив. Та ще й двічі.
Я був обидва рази один і перший раз не знав жодного джерела (а там є такі, що пройдеш поруч і не помітиш). Тому ніс угору аж 7 літрів води. За все життя я не пив такої смачної води! Уночі, прокидаючись від спраги, дозволяв собі зробити кілька малесеньких ковточків дорогоцінної вологи. А якби не ніс? Так і у житті буває: тягар, який нелегко несемо, дає змогу здолати висоти… Бути почутими Небом.

 


«САМІТНЯ НАРЕЧЕНА» — цей твір я вів у драматичні дні 2014 року. Пейзаж, море, небо, а також дівчина – усе реальне. Це драма, але за таким небом, таким морем і дівчиною — на мій погляд — красива вийшла картина, хвилююча і гарна.

 


«СКЕЛІ ПІВНОЧІ» — захотілося намалювати саме скелі, і саме Півночі – те, що найбільш складне для акварелі, але ж і романтичне! Північ, небо Півночі, простір Півночі, фарби Півночі і скелі Півночі – те, що дав Бог колись побачити і відчути. Цього не забудеш,- як удвох і двічі байдаркою долали сотні кілометрів заполярної тундри з мовчазними залишками зон «архіпелагу ГУЛАГ» і неймовірно великим, просторим небом.

 


«СТАВОК ПІД ГУЛЯЙГОРОДОМ» — стримані, таємничі кольори осени, особливо у місцині, де ще мало хто буває. Така осіння змістовність пейзажу не залишає байдужим.

 


«ТАКЕ ЯБЛУКО» Іноді попадаються яблука, або кавуни, або гарбузи, що відрізняються від інших. Раніше я такі не малював, а тепер в них щось бачу. Це важко пояснити… Пам’ятаю часи, коли непересічні, неординарні люди були популярні. На талановитих поетів ходили повні зали люду; наповнені Духом проповідники, ризикуючи волею, збирали натовпи просто неба! Талановитим співакам і співачкам не треба було бути було гарненькими; в моді була етичність особи. Тепер попса, макіяж, і «хореографія» «розкутої» статевості. Рідко який музичний твір міг би слухати, стоячи за мольбертом.
Як задовольнити спрагу по непересічності? Може тепер час нікчем? Деякі відомі черкаські митці погоджуються з цім визначенням. Можливо «Таке яблуко» – інтуїтивний спротив?

 


«ТИХИЙ ЖОВТНЕВИЙ ДЕНЬ» — цей етюд написано у Соснівці з натури; трохи доведено в майстерні. Був тихий, прозорий, теплий жовтневий день.
 


«ТОПОЛЯ!» — це дивне дерево було для мене символом батьківщини – і на Півночі, і на Далекому Сході. І зараз. Хоча зараз вже мало їх залишилося у Черкасах; та й по іншим містам. У неї лише унизу один стовбур: патріарх; а далі різної товщині і могутності – але усі гілки сукупно і разом піднімаються в небо!

 


«У ЖОВТНІ ПІД ГУЛЯЙГОРОДОМ» — колись у тому краї я багато малював у похідному альбомі. Цей вид – з акварельного етюду тих часів. Але тепер, коли я недавно там був, усе якось змінилося, втратило дух, красу, заросло не нашими бур’янами, яких нема навіть у наших довідниках (ми з дружиною самі вивчали наші рослини, бо ні школа, ні інститут цього не давали). Щоби відновити цікавість цього місця, вмалював Ісуса-юнака, який йде у напрямку шосе на Нечаївку. І вид цей ожив для мене.

 


«УКРАЇНОЧКА» — портрет дівчини, яка ходила в гурток малювання при Малій Академії Мистецтв, де колись викладав. Один з найбільш класичних типів українського обличчя.

 


«ХОДІМО ЗІ МНОЮ». – Можливо, таке негучне запрошення приходить одного разу до кожної людини? Можливо – лише до вибраних, не знаю. Колись почув його і я – (зовні, як подивитися, абсолютно чужий таким речам самовпевнений інтелектуал, з вовчим панциром на не-вовчий душі). Це не був голос як людський. Це було в таїні духу, але я відчув його самою глибиною єства. Звідки Він знав, що цей заклик був найбільшою і найглибшою моєю спрагою, хоча розумом навіть не помічав цього? Без вагань сів на поїзд щоби поїхати за 700 км у місце, де – якось я знав це! – мала відбутися ЗУСТРІЧ. Я не помилився. Вона відбулася. Те, що ви бачите, ця експозиція, є «ПОГЛЯД АПОСТЕРІОРІ». Погляд – Після Досвіду Цієї Зустрічі.

 


«МАТИ ДОЧКУ ВИГЛЯДАЄ» — думаю, цей твір ви розтлумачите краще, ніж я… Ця хатина – на крайньому сході нашої області. Сумне бездоріжжя і практичне безлюддя – з суцільно радянськими назвами, недалеко від річки Сули.

 


«ШАНУЙ БАТЬКА ТА МАТІР (ЗАПОВІДЬ). – що тут додати? Я народився в Україні і звик до тутешнього «побуту». Але випало побувати поза її межами. Здивували американські діти, бо виявилося, що Голівуд обманює. Насправді діти там тихі. Ввічливі. З батьками слухняні і скромні. За півроку, звісно, всього не побачиш, але, бувши у декількох штатах я не помітив іншого, навіть серед негрів. Як же прикро було мені почути вже тут від іноземця, який об’їздив весь світ, що такого відношення до батьків і старших, яке він побачив на Україні, він не бачив ніде у світі. Навіть у Африці.
Колись приємно здивувало почуте по радіо: якщо хочеш мати надійного друга, найди такого, хто скаже тобі правду Чому ж її так мало: конче необхідної, сутнісної правди? Кому це вигідно? Точно – не Богу!
«Шукайте найперш Царства Божого і правди його…» – Біблія
Пристойно опустивши долу очи,
Вся мишурой обвешана вокруг,
Проходит Ложь, з душой темнее ночи,
Но с виду всем заступница и друг;
(Микельанджело)

 


«Я ДОЗРІВ!» В одній родині у Світловодську народився хлопчик. Останній, і роди були нелегкі. Бо й до нього вже з десяток було народжено. Він як моторчик, весь час бігає по хаті, радіє. 4 роки йому. Раз підбігає до мами, обіймає її гаряче, й говорить: «Мамо, дякую, що ви мене народили!»
А мені цей каштан нагадав підлітка, який по-хорошому «ідентифікувався» у батьківській родині. Він думає, що весь світ належить йому; та нічого, добрі батьки напутять.

 

«ЩОБ ЗІГРІТИСЯ НА РІЗДВО» — цей вид і цього чоловіка побачив з автобуса, повертаючись зі Світловодська. І саме таке було небо. Дома негайно занотував побачене у блокнот, а вже потім поволі звів акварель. Таке життя простих людей.

 


«АНГОЛ У СОСНІВЦІ» — улітку ми часто бували на цьому місці. Не завжди там було тихо і спокійно. І захотілося намалювати ангола. Біблія натякає, що люди (не знаю чи всі) змалку мають ангола-охоронця. Він оберігає людину, але за умови, коли вона не поводиться так, що для святого Ангола це стає нестерпним і тоді поступається місцем духам злим, демонам. Недавно випадково отримав ясне для мене свідчення про те, що Бог не може бути присутнім (мабуть і Його ангели!) з людиною, яка зле вживає мат. Та й Біблія ж говорить, що злоязиким у Царство Боже дороги нема! І, що болить мені як художнику,- ця зла мова нищить саму землю, її поновлювальну і родючу силу, а підсилює натомість шкідників, цвіль і бур’ян. Вона – я це теж знаю — гнітить і губить душі людей, особливо – дівочі. Діти, які ще в утробі материній чують цю мову, страждають, а народжуються схильними до хвороб, і можуть бути позбавленими ангольської охорони, — і це спричиняють їм батьки! Мимоволі і ангола намалював у панцирі, бо не міг уявити навіть його у нас незахищеним.

 

«ВТРАЧЕНА ГІДНІСТЬ»- це дерево було у Соснівці. «Що ж воно означає?» – це був виклик мені, загадка. Згадався Фрейдівський вислів: «Потеря чувства стыда является первым признаком слабоумия». Колись під час відрядження у Росію хвалили наших дівчат; вважали їх цнотливими, вірними і достойнішими за їхніх. Я слухав їх і згадав (говорю про Східну і Центральну Україну), що дівчина у нас була «тайною». Ми, хлопці, не сміли поводитися з дівчатами фамільярно. Уявити собі, щоби хтось сказав погане слово при дівчині було неможливо. Тепер хтось подбав про те, щоби тайна щезла.
Під час роботи над цим твором згадав ще одного теоретика, Енгельса. За його формулою «життя – це спосіб існування білкових тіл». Схоже, всупереч «декомунізації» і пісням про духовність ЗМІ, життя у нас стало значно більше енгельсовським, ніж було.
Вибачте. В радянські часи художників називали «нервами» епохи. Це не був комплімент. Просто констатація. Ті, хто дійсно від Бога, не можуть не чути болі своєї землі. Тому не можу не нагадати, що Ісус сказав інше. Сказав, що він – є життя. «Я Є ДОРОГА І ПРАВДА І ЖИТТЯ!» — так він сказав.

 

«ВЕСНА НА ЗБРУЧІ» — у 1996 році ми сплавилися цією річкою. У Збруча досить мутна вода, та ще й навесні. Але у нього, у його води дуже цікава пластичність, відмінна від усіх інших річок. Тому я зробив під час плавання багато етюдів. У цьому намальованому місці вода тиха. Але сама місцина нам сподобалася. Цікава, затишна, незнайома.

 

«ГОСПОДИ, ПОМИЛУЙ!» — Це маленьке, трохи запущене обійстя було в одному селі за Тясмином. Я намалював його як він був. Але біла порожня стіна попросила якогось напису. Ну, попросила, я й написав. І мені показалося, що наче так і було. Це теж повтор, але вдалий, як і перший варіант, який купили з виставки 2014 року. (Років за 5 перед тим одна літня жінка з іншого села попросила мене написати приблизно такі слова на її хаті.)

 

«ГОСПОДЬ — БЕРЕГАМИ ДНІСТРА». Цей твір написано з етюду, створеного у 1993 році під час подорожі Дністром. Це мальовнича «річка без пляжів», як я її назвав, дала чимало матеріалу для творів, більшість з яких вже роз’їхалося по світу. Але тепер щось змінилося у природі, вона немов би втратила свою ауру, свій романтичний, тонко-сумний утаємничений дух. Усе перекрив дух споживацтва і наживи. Навіть війна не може цього прибрати, хоча на початку війни було трохи змінилося… Берега Дністра місцями дуже просторі! Ось у такому місці ми стояли біваком, і уночі до нас прийшли коні. Вони хуркали біля намету, мовляв: «ми тут коло вас поночуємо» і ми відчували, що їм приємно бути коло нас. А нам приємно було, що їм приємно бути коло нас.
Але я вже тепер не міг передати того чистого стану природи, який тоді бачив. Лише коли вписав у пейзаж фігуру Ісуса Христа, усе ожило, як тоді.

 

«ГРАФІЧНА МУЗИКА ВОЛІ» — гостре гірське повітря. Схоже на візуальну величну і щиру музику сплетіння гілок. Відсутність і духу цивілізації і гомону людської метушні. І так природньо, що косуля довірливо торкається долоні свого Творця. Вона знає те, чого не знають люди: Йому можна довіритися цілком. А біля Нього – і тиша, і воля.

 

Солодкий світ сонця
«СОЛОДКИЙ СВІТ СОНЦЯ». Цей твір був зроблений під час ремонту мосту через Дніпро. Коли машин на дамбі не було і можна було там і ходити і малювати. В Біблії є слова Соломона: «Солодко очам бачити сонце». Ці слова дали мені право припустити (в Біблії багато тверджень і слів є прихованими пророцтвами про Месію, Христа.), що Ісус Христос вільно дивився на сонце! Не знаю, чи могли це робити Його учні. Але, напевно, Він – міг!