Saturday, November 25th

Вчення апостолів: Християнська сім’я

12.06.2017 13:000 комментариевПросмотров: 5

Третя стаття із серії про сім’ю відкриє нам вчення апостолів щодо цього.

1467167266-8509Все вчення апостолів узгоджується із словами Христа. Заслуговує уваги вже те, що всі вони, а також браття Господа, за винятком Павла, були одруженими, враховуючи також і Петра (Мт. 8:14, 2 Кор. 9:5). Подібно до Ісуса, Павло розглядав неодружений стан у деяких випадках як перевагу (1 Кор. 7:1-17), але він дуже далекий від того, щоб несхвально ставитися до шлюбу як до чогось неприпустимого, або ж щоб вважати подружні стосунки нечистими. Навпаки, на противагу тим, хто заповідає утримання від шлюбу, а також від деяких видів їжі, він наполягає, що кожне створіння Боже є добрим, та ніщо не може бути відкинутим, якщо сприймається із подякою та є освяченим Словом та молитвою (1 Тим. 4:3-5). Шлюб є не лише почесним, але й від свого заснування він мав та має символізувати близькі стосунки, що існують поміж Христом та церквою. Земний шлюб зображує небесний та служить для того, щоб підготуватися до небесного шлюбу, оскільки кінцева мета історії полягає в тому, щоб людство змогло відобразитися як таке, де Христос є Головою, і де Бог є все в усьому (Еф. 5:32).

Отже, шлюб не є християнським запровадженням в тому значенні, що він завдячує своїм походженням та впорядкуванням християнству. Оскільки він походить від часів творіння, сприйнявши саме в той час його порядок та закон, і, незважаючи на численні випадки його розпаду, він має місце серед усіх народів. Новий Заповіт також неодноразово повертається до початкових засад шлюбу, щоб на їхній основі вивести правила,  за якими шлюб має бути установлений сьогодні. Адам був створений першим, за ним – Єва; чоловік є головою та славою Бога, тоді як жінка є славою чоловіка; не чоловік створений від жінки, але жінка від чоловіка; також не Адам був спокушений, але жінка була спокушена та впала у гріх. На всіх цих міркуваннях засноване застереження про те, що жінка має визнавати чоловіка та підтримувати його як голову родини (1 Кор. 11:7-9, 1 Тим. 2:12-14). Постанова, підстава для якої закладена у творінні, не є послабленою, ані зруйнованою спеціальним одкровенням. Скоріше, вона таким чином встановлена та посилена, й набуває більш багатого та глибокого значення завдяки спеціальному одкровенню. Якщо шлюб відображає стосунки між Христом та Його церквою, він має тоді проявлятися, у першу чергу, в тому, що як чоловік, так і жінка вступають у подружній завіт в Господі (1 Кор. 7:39). Взагалі апостол попереджає віруючих не пов’язувати себе путами з невіруючими (2 Кор. 6:14). Він не радить розривати будь-які контакти із поганами, оскільки в цьому разі християни дійсно вимушені були б вийти із світу (1 Кор. 5:10, 10:27). Скоріше, безсумнівним є його намір, щоб віруючі не вступали в таке спілкування з невіруючими, через яке вони можуть бути обкрадені у власній свободі, втратять вірність своїм християнським обов’язкам, та будуть примушені впрягтися до ярма з невірними. Хоча тут Павло говорить у загальних термінах, це не заважає нам застосувати ці слова до змішаних шлюбів. Тому що такий шлюб тягне за собою серйозну небезпеку того, що віруюча сторона буде погоджуватися на такі речі у житті, які суперечать Царству Христовому. А цього не має статися; навіть якщо одна із сторін навернулася до Христа, а друга залишається невіруючою, як нерідко траплялося у дні Павла, і тоді християнин має задавати тон. Дім такого подружжя повинен стати християнською оселею, невіруючий чоловік освячується віруючою дружиною, й діти їхні також є святими (1 Кор. 7:14). Оскільки християнська родина – то є сім’я в Господі, сім’я у єдності з Христом, у відповідності з Його прикладом та заповіддю, у єдності Його Духа. Сповідання Христа не руйнує природний порядок: чоловік залишається чоловіком, жінка залишається жінкою, і діти залишаються дітьми, навіть раб, що навернувся до Господа, не припиняє від того бути рабом. Проте взаємини чоловіка та жінки, батьків та дітей, хоча й спотворені й пошкоджені гріхом,  поновлюються та подовжуються Христом. Тому чоловік залишається головою родини, так як він є образом та славою Бога, а жінка залишається підпорядкованою йому, тому що, як створена після нього, від нього та для нього, вона є славою свого чоловіка.

1405940517_apostoly_petr_i_pavel7Тим не менш, якими чудовими стають їхні взаємні стосунки, що оновлені та освячені! У Христі немає ані чоловіка, ані жінки (Гал. 3:28), обидва є спадкоємцями благодаті життя (1 Пет. 3:7), обидва поділяють одну віру, одне хрещення, одну Господню Вечерю, обидва отримують того ж самого Святого Духа, обидва мають один доступ до Отця. Навіть якщо природні відмінності та початкові взаємини між чоловіком та жінкою продовжують існувати, все, тим не менш, набуває іншого характеру: чоловік повинен любити свою жінку, жити для неї, та бути готовим на самопожертву заради неї, навіть аж як Христос любить церкву та віддав Себе за неї; в той же час жінка повинна коритися своєму чоловіку в Господі, і як Господу (Еф. 5:22-23, Кол. 3:18-19, 1 Пет. 3:1-7). Крім того, діти як і раніше  зобов’язані у відповідності до заповіді належно слухатись своїх батьків (Еф. 6:1-3); обидві сторони не стають у протиріччя одна одній, але створюють єдину спільність у Господі; крім того, діти є святі, вони повинні бути обізнаними у церковних питаннях, та вони є спадкоємцями обітниць завіту (Дії 2:39, 1 Кор. 7:14, 1 Тим. 2:15). Батьки повинні виховувати своїх дітей у вченні та настановах Господніх, а діти мають любити своїх батьків та бути слухняними їм у Господі (Еф. 6:1-4, Кол. 3:20-21). При усіх своїх відмінностях, чоловіки, жінки та діти разом складають вибраний рід, святий народ, царське священство (1 Пет. 2:9).

Врешті решт, якщо шлюб є настільки близькою єдністю чоловіка та жінки, що може бути названим символом єдності Христа та Його церкви, то стає очевидним, що він не може бути нічим іншим, аніж зв’язком між одним чоловіком та однією жінкою,  укладеним на все життя, який розривається тільки смертю. Як і Христос,  Павло каже, що кожен чоловік мусить любити свою власну дружину (1 Кор. 7:2, Еф. 5:31, 33), що особливо пресвітери та диякони не можуть мати більше однієї дружини (1 Тим. 3:2, 22; Тит. 1:6), і що вони обоє стають одним тілом (Еф. 5:31, 1 Кор. 6:16). Такий зв’язок продовжується до самої смерті. Навіть релігійні відмінності, які виникають із переходом одного з подружжя у християнство, не розривають шлюб; сторона, яка стає віруючою, не має можливості відмовитись від своєї другої половини (1 Кор. 7:12-14), а якщо така ситуація виникає всупереч заповіді Божій, тоді сторона, що розлучена, повинна або залишатися неодруженою, або ж повернутися та примиритися зі своєю другою половиною (1 Кор. 7:11). Однак якщо сторона, що залишається невіруючою, вимагає розлучення, тоді провина залишається на ній, і віруюча сторона не може бути примушена до відновлення розірваного зв’язку (1 Кор. 7:15). Питання, чи може віруюча сторона, що була покинута своєю другою половиною не з своєї вини, укласти інший шлюб, не знаходить відповіді у Павла. Він просто обмежився тим, що вказав на те, що віруюча сторона ніколи не може розірвати шлюб.

Комментарии

Оставить комментарий


Приеднуйтесь

Партнери сайту

Черкасская мебельная компания Bro.

Счетчик