Friday, September 22nd

Рік із життя християнки: зміни реальні

30.01.2017 13:200 комментариевПросмотров: 14

Якщо ви належите до тієї групи людей, які не вірять у силу випадку, у благословіння, які трапляються просто так – обовязково дочитайте статтю до кінця. Здається, що коли все життя потроху руйнується, то вже ніщо не в силі його підклеїти. Але наш Господь, Творець неба і землі, тримає все у Своїй могутній руці. Читайте унікальну розповідь про те, як дівчина пережила рік і перевернула своє життя з ніг на голову, звісно ж, у найкращому розумінні цього слова. Сьогодні мова піде про Булдей Марину.

z_966880b6

Хотілося б поділитися з вами своїми благословіннями за 2016 рік.

Благословінь і справді було дуже багато, хоча й переживань, постійних випробувань теж вистачало. Свій Новий, 2016 рік я зустріла у Вільшані. Часто мені не вистачало дітей з недільної школи, мого служіння… Під кінець зими мені довелось їхати в Черкаси, не знаючи відповіді на запитання «де?» і «як?», навіть не знаючи, де я буду ночувати.. Але я знала, що Бог приготував для мене щось нове, й надзвичайне, я це точно знала!  Повірила, що з того самого від’їзду розпочинається нова сторінка моєї книги життя. Я була переконана, що скоро буде світанок, бо ніч дуже сильно затяглась. А, як ви знаєте, будучи в темряві, людині важко орієнтуватись, до того ж в чужому місті знайти світло, де ти почуватимешся в безпеці. Але зараз зовсім інший час, не кожний готовий щиро поділитися своїм світлом (Матв.5:14) тому й доводиться просто чекати. Чекати справжннього світла. (1Iван.1:5) У моєму випадку темрявою було втрата дідуся й однокласника. Останньою краплею були важкі відносини з батьками, через які й вирішила поїхати куди очі бачать. Буває, терпиш, прощаєш, закриваєш очі на все, а потім через якусь дрібницю розвертаєшся і мовчки йдеш, тому що всьому приходить кінець.

Дехто з вас міг би сказати: «Марина, чим ти думаєш? Як так можна?!.. Я б точно так необдумано, не вчинив би…» Але без цього всього, Бог би не проявився так у моєму житті! У нас не було б таких відносин. Я б не підросла в деяких питаннях, я б не змогла оцінити свою надію й віру в Нього. І до того ж, я б не була Мариною, якби просто здалась, поїхавши до батьків, порушуючи свою обіцянку більше з ними не жити.

Марина вважає, що дорослі діти страждають, коли живуть з батьками. Адже всі рішення будуть приймати батьки, хочеться вам цього чи ні.

В мене дуже багато друзів і знайомих в Черкасах, але справжніх виявилось так мало, що можна перелічити на пальцях однієї руки. І тільки вони знали, як мені дійсно було важко, і намагалися зробити навіть більше, ніж я могла очікувати. (Пр. 17:17), (Пр. 27:9) Я щиро дякую Богу за їх втручання в мої проблеми. Навіть в цьому Бог вчив мене відкриватись іншим і приймати благословіння…

« Людина не може розвиватися за межі певного рівня, якщо вона не зупиняє негативні враження», — впевнена дівчина.

Я нічого про себе не розповідала, бо коли тобі важко, а тобі ще й дорікають або повчають, не подавши руки допомоги, то краще вже хай нічого й не знають. ( До Колосян 3:21) Це вже зараз я можу сказати, що перший між тиждень в Черкасах був на одній хлібині й чаєві. (Притчі 17:1) Необхідною умовою на шляху до особистісної гармонії є досягнення стану внутрішньої тиші. От я в цій тиші, з моїм любячим, надійним Другом, була в цілковитому мирі.

На думку моїх друзів і знайомих я була ні з чим, але насправді  в мене було все! Мій Бог, в Якого все моє — Його, і все Його — моє! (Притчі 3:5) Знаєте, так є багато людей, незадоволених своїм життям, в яких немає ніякого сенсу в житті. Бог — моє життя! І життя без Бога важко назвати життям взагалі. Я не уявляю собі життя без Нього! І яке щастя відчувати мир і повний спокій, бувши в таких важких обставинах! (Матфія 6:6), (Єремії 33:3)

Поділилася Марина і своїм улюбленим віршем, який, за її словами, виправдовує замкнутість чи смуток дівчини.

УЕДИНЕНИЕ

Бывает иногда такое настроенье,

Когда ничто тебя не веселит…

В груди не сердца мирное биенье,

А что-то твёрдое трепещет и болит.

Когда все люди кажутся фальшивыми,

И говорить не хочется ни с кем,

И разговорчивые кажутся болтливыми,

И слыша их рассказ, ты думаешь: ,,Зачем?”

И хочется бежать, схватив себя за голову,

Куда-нибудь подальше от людей,

И сердца боль тяжёлую, как олово,

Тихонько выплакать прочь из груди своей.

Побыть совсем одним и чтоб никто не спрашивал,

Пытаяся понять тоску твоей души.

Кто сердца скорбь давно в груди вынашивал,

Тому приятно быть наедине в тиши.

Ведь только в тишине ты можешь Бога чувствовать,

И только в тишине ты видишь сам себя.

Наедине с Творцом ты ни хитрить, ни мудрствовать

Не станешь, как с людьми, хвалу и лесть любя.

И потому Сам Бог даёт тебе стремление

Уединиться, быть с самим собой.

Без тяжести в душе не вкусишь облегчения,

Бог посылает всё, Он хочет быть с тобой.

И знай, когда приходит настроение,

Когда тебе весь опротивел мир,

Господь зовёт тебя в уединение,

Там для тебя готов духовный пир.

И с пира ты уйдёшь и сытым, и напоенным,

Забьётся сердце ровно и легко,

Польётся песнь хвалы со струн души настроенных,

И грудью полною вздохнётся глубоко.

Автор: Віра Кушнір

 

Літо моє минуло в Рівненській області, у таборі «Ханаан».  Літо було дуже насичене і плідне. Варто зауважити, що за все літо у дівчини був лише один вихідний тиждень. Але і його вона б з радістю провела в таборі!  Адже серед тієї темряви, яку їй доводилося переживати, це літо стало справжнім світанком!

z1eWQQe14cY

Багато знайомств, друзів , море позитиву та насолоди від приємної втоми, після добре проведеного дня — це і був мій незабутній «світанок», якого я так чекала!

Так…світанки там дійсно прекрасні. З четвертої до шостої години, коли сходило сонце, а «Ханаан» ще спав, можна було вдосталь насолоджуватися спілкуванням з Творцем. На одному із заїздів я розповіла про це дітям. І ми разом ходили читати Притчі Соломона та молитися.

В таборі я займалася своєю улюбленою справою, проводила гурток «Умілі ручки». Хоч тематика була одна, але з різними дітьми ті самі, здавалося б, застарілі теми, проходили, як вперше. Я проявляла свої таланти та здібності, як тільки могла, так би мовити, творила та витворяла. Окрім того, ми вчили дітей будувати власні відносини з Богом і один з одним. Це було, безперечно, найкраще літо в моєму житті!

Після яскравих, бурхливих літніх канікул я спустилась на землю. Приїхавши додому, я допомагала батькам з прибиранням урожаю, і знову шукала собі роботу. Після чергового розчарування, прийшовши на квартиру, я сказала Богові: «Боже, я не хочу шукати роботу. А та, на яку я щойно хотіла влаштуватися…я б не змогла ходити в неділю на зібрання. Я все віддаю в Твої руки і Ти краще знаєш, де ця робота, яка мене шукає. Я просто буду чекати від Тебе відповіді.»

І як ви думаєте, скільки мені довелось чекати? Наступного ранку, до мене зателефонувала сестра Валя Полупанова (вони з чоловіком несуть служіння в селі Михайлівка, яке знаходиться в 2-х км від Флярківки) і запропонувала мені посаду вихователя в приватному дитячому садочку.

Я, Марина, і вихователем?! Та це ж рівносильно педагогу…а який з мене педагог? Та ще й без освіти. Ті, хто зі мною навчались в одному класі, тільки посміялися б. Але не все так погано, як здавалося. І тоді Господь промовив: « Я посилаю тебе, щоб підготувати на щось більше. Не бійся, просто йди. І до того ж, ти не будеш працювати по вихідних.»

Мені так пощастило з колективом, що важко навіть уявити. Особливо з директором, яка є членом церкви «Нове життя». Я повернулась і в ляльковий театр в церкву «Благодать». І з роботи мене відпускають, якщо мені потрібно бути десь на служінні. На цій роботі я можу бути просто собою, і де б ще я могла бути зацілованою й заобійманою, як не тут? Звійсно, на 3-й тиждень діти від 2 до 3 років довели мене до сліз. І я подумала: « Ого-го! Я не впораюся!»  Але мої колеги витерли мені носа, погладили по голівці, заспокоїли (вони ж профі!) і допомогли адаптуватися. Коли прийшов день вчителя, мене обдарували цукерками і привітаннями, а я собі стояла мовчки, мило посміхалася і думала: «Боже, тільки Ти міг таке зробити!»

Зараз, повертаючись назад, бачу, як Бог вивів мене і поставив на ноги. Незважаючи на багато хвороб, які я перенесла, в мене є хороша кімната в центрі міста, дідусь, хазаїн квартири, який став мені, як рідний. Церква, де я знайшла друзів і повернулась до свого служіння, надійні друзі, хороша робота, де є взаємна, щира любов. А головне —  хороші взаємовідносини з батьками. Я просто розумію, що те, що вони не додали мені, було не додано колись їм їхніми батьками. Але тепер я  просто буду перша йти на зустріч, перша протяну руки для обіймів, перша поцілую, скажу як я люблю їх, перша робитиму приємні сюрпризи. Так, інколи їхня поведінка ображає, але я вчуся приймати їх такими, якими вони є. Останній мій приїзд до батьків був приємним. Ми спілкувалися, жартували. Я помітила, що батькам легко, цікаво разом, наче молодята! Але шкода, що не завжди так буває. На Новий рік мені так хотілося зробити для них сюрприз, запросити на квартиру,  разом  піти до ялинки. Я так старалась, готувалася, але батько в ніч пішов на роботу,  тому новий 2017 рік я зустрічала лише з мамою. Думаю, їй сподобалося.

_EdvyOSDXrY

Ось так і пройшов мій 2016 рік. Я вітаю вас з Новим роком та Різдвом Христовим! Бажаю в Новому році знайти щось найцінніше, не втратити щось найважливіше, купити найпотрібніше, отримати найприємніше, зберегти найдорожче, викинути непотрібне, відпустити те, що йде, пробачити несправедливе і забути сумне! Щастя в Новому році!!! Але пам’ятайте, що в Новому році нічого не зміниться, поки ми самі не почнемо змінюватися. Ви пам’ятаєте казку про Лускунчика, якому випав шанс все змінити якраз під Різдво. А що допомогло йому? Щира любов! Так нехай в наших серцях завжди буде любов, щоб рятувати інших і самим ставати кращими!

Комментарии

Оставить комментарий


Приеднуйтесь

Партнери сайту

Черкасская мебельная компания Bro.

Счетчик