Sunday, September 23rd

Піст як “антивірус” для пристрастей

26.02.2018 11:330 комментариевПросмотров:
Про те, що піст полягає не лише у стриманні від страв, а передовсім від поганих вчинків, чув, напевено, кожен. Сьогоднішній літургійний текст поглиблює цю важливу тезу і роз”яснює її.

“Звершуймо піст не лише стриманістю від страв, але й усуненням усяких тілесних пристрастей. Підкоряймо плоть, щоб не панувала над нами, і удостоїмось причастя Агнця – Сина Божого, що добровільно дав себе у жертву для спасіння світу, і будемо духовно святкувати воскресіння Спасителя з мертвих, а піднявшись на висоти, звеселятимемо Чоловіколюбця світлістю чеснот і добрих діл” (стихира вечірні середи першого тижня Великого посту, глас восьмий).

Про те, що піст полягає не лише у стриманні від страв, а передовсім від поганих вчинків, чув, напевено, кожен. Сьогоднішній літургійний текст поглиблює цю важливу тезу і роз”яснює її.

В сьогоднішній стихирі з’являється один із ключових термінів великопосних богослужінь – #пристрасті.

На цю тему можна часто почути різні маніпуляції. Мовляв, саме вчення про “пристрасті” християнство успадкувало від платонізму, і воно по своїй суті більше філософське, ніж богословське. Це перший закид. Другий – в тому, що говорити про боротьбу з пристрастями – якось антигуманно і скучно, або навіть безсенсовно, адже саме пристрастність – це те, що приваблює, запалює, наче додає життю “спецій”.

Справді вачення про “пристрасті” розвинули святі отці, які, здебільшого, або монахами (хоча далеко не всі) і які перейняли багато парадигм з тогочасного уявлення про людину і світ. Але розвинули вони це вчення тому, що глибоко досвідчили таїнство людської особи, і через духовний подвиг молитви і посту розкрили духовно-тілесний потенціал людської природи. Крім того, під пристрастями християнське вчення розуміє не людську активність, завзяття, запал, які є абсолютно нормальними і потрібними.
Про що ж йдеться?

Користуючись технічною лексикою, можна сказати, що йдеться про “віруси” людської природи, які “збивають” її “важливі налаштування”. 

У людині закладені Богом різні сили, енергії, бажання, які самі про собі є добрими, але які можна також використовувати і на зло. Якраз пристрасті – гнів, марнославство, грошолюбство, владолюбство, блуд, лінивство – якраз маніпулюють цими природними прагненнями і збивають людину з правильного шляху, баламутять її. Пристрасті – це паразити людини, як тілесно-духовної істоти. Наші думки, бажання, дії можуть бути паразитами, які заважають жити найперше нам самим. Подвиг посту полягає у відмові від небезпечних пристрастей, в боротьбі з ними. Це немов би ви звернулися до лікаря і розпочали лікування якоїсь недуги, яка нищила ваше здоров”я. Ви починаєте відчувати позитивний ефект, і це викликає у вас задоволення і радість.

Стихира, яку співаємо сьогодні дуже точно висловлює саму суть і ціль аскези – не стати поневоленими плоттю, а жити Духом (поняття, які часто зустрічаються в Святому Письмі, особливо в посланнях ап. Павла). На цьому хочу наголосити, власне – не тілом, а плоттю – гріховними, шкідливими тенденціями нашої істоти, які віддаляють нас від справжнього, Божого життя.

Стихира пов”язує також тему боротьби з пристрастями з темою святого Причастя. Це дуже важливий зв”язок, який, за моїм спостереженням, послабився в нашій сучасній церковній свідомості, а то й взагалі втратився. Чому? Через легковажне ставлення до таїнства Євхаристії. Ми наче б то і постійно наголошуємо на важливості і необхідності Євхаристії для християнського життя, наголошуємо на тому, що вона є даром, який ми, хоч і незалужено, приймаємо, але насправді ми трактуємо цей великий Дар вже як щось, що нам належить, як щось буденне, як щось звичне. Пора Посту – це нагода зупинитися, щоб струсити порох, щоб прочистити скельця окулярів.

Звісно, ми своїми добрими вчинками і чеснотами не можемо удостоїти себе цього Божественного дару, однак своїми злими ділами і гріховними пристрасями ми можемо самі себе його позбавити, затемнити його божественне сяйво. Аскеза нас не спасає, це очевидно, але вона вишколює нас, тренує в нас опірність до згубних для нас потягів. Піаніст чи скрипаль роками щоденно витрачає години для випрацювання техніки гри не задля “техніки”, а для того, аби могти заграти прекрасну музику, насолодитися нею, а також донести її до людей. Для усвідомлення величі дару вічного життя, який струмує з Євхаристії, нам слід працювати над собою. Шлях до Воскресіння – піст – прекрасна пора для цього.

Автор: Максим Тимо

Комментарии

Оставить комментарий


Приеднуйтесь

Партнери сайту

Черкасская мебельная компания Bro.

Счетчик