Friday, September 22nd

Олександр Індик: Як я став учнем Христа

29.07.2017 12:210 комментариевПросмотров: 1

Лейтмотивом моєї сповіді можуть бути слова: “Хто спраглий, нехай прий­де, і хто хоче, нехай бере воду життя даром!” (Об. 22:17).

07082011228-225x300

Усвідомлюю, що кожна душа, яка знайшла відповідь на запитання: Як спа­сти своє життя (Мр. 8:25-26), навернув­шись до Господа нашого Ісуса Христа, має досвід, яким може поділитись для духовної збудови як Церкви Христової, так і особистостям.

Можливо, мій досвід духовного про­будження і духовного становлення як учня Христа допоможе кому-небудь у цій важливій справі земного буття.

Славну добру новину я поширював серед моїх рідних і близьких, а тепер у такий спосіб бажаю роз­ширити коло читачів. Крім того, хочеться поділитися тим, як Гос­подь по Своїй милості “довготерпить, не бажаючи, щоб хтось за­гинув, а щоб усі прийшли до покаяння” (2 Птр. 3:9).

Гордим, зарозумілим, уперед­женим людям у наш час особливо бракує покаяння.

Церква Христова проповідує чотири Євангелії, і як додаток до них є п’ята євангелія — добра звістка кожної спасенної людини про те, як вона пізнала Бога і от­римала спасіння. Як Господь привів кожного до розуміння того, що треба робити вибір: або служити своє­му Творцю, Життєдавцю і Спасителю, або залишатись під владою “князя цьо­го світу” — Божого противника і воро­га людських душ.

Кожна людина також мусить прийти до розуміння шляху спасіння. Цей шлях тільки один — прийняти Ісуса Христа своїм особистим Спасителем, бо тільки кров Христа змиває наші гріхи, і тоді ми стаємо прощеними Отцем небесним.

Біблія говорить: “Хто має Сина, той має життя, хто не має Сина Божого, той не має життя. Оце написав я до вас, що вірують в ім’я Божого Сина, щоб ви знали, що ви, віруючі в ім’я Божого Сина, маєте вічне життя” (Пв. 5:12, 13).

І другий важливий текст: “Нема ні в кім іншім спасіння, бо нема іншого ймення під небом, даного людям, щоб ним би спастись ми мали” (Дії 4:12).

Так вчить Новий Завіт. Чи так я зро­бив? Так і амінь!

У липні 1992 року я прийшов до Хри­ста, склавши завіт через святе водне хре­щення. З цього часу я “від Бога родив­ся” (Ів. 1:12-13), бо був для Бога духовно мертвим. У листопаді цього ж року прийняв хрещення Духом Святим з оз­накою інших мов так, як вчить Біблія (Дії 19:2-6).

Все це співпало з 50-річчям мого на­родження в тілі. 50 років я подорожу­вав духовною пустелею.

Дуже влучно мій тогочасний стан віддзеркалюється у відомому псалмі: “Я у світі довго блукав, Думав в людях правду знайти, Лиш Господь мене пожалів, Силу дав до Нього прийти”. Жалію, що цю Божу силу не спішать або не бажають приймати більшість, бо не мають віри Божої, бо людської віри для отримання вічного життя не­достатньо.

Відоме прислів’я говорить: “Вояками не народжуються, а стають”. Якщо пе­рефразувати це прислів’я, то можна ска­зати: “Християнами не народжуються, а стають”.

Божу віру не можна купити, отрима­ти у спадщину чи як подарунок.

Кожна людина особисто сама мусить увірувати і довіритись Господу, як осо­бистому Спасителю.

Зі слів родини я знав, що був немов­лям хрещений, і це давало мені думку, що можу називатись християнином.

Але все моє життя і мої справи не підтверджували цю думку. Не могли підтвердити її мій світогляд, світосприйняття, життєві цінності, етика, спосіб життя та мораль.

Я був поглинутий войовничим атеїз­мом, мусив як і загал підпорядковува­ти себе пануючій системі речей. В шкільні роки я був жовтеням, піонером, а потім комсомольцем.

Моє покоління вчили, що Бога немає, що Біблія — це збірник різних міфів та вигадок, а вони протирічать науці. Стверджувалось, що віра в Бога зава­жає людям будувати світле майбуття.

У нашій родині були такі, що ходили до церкви, але їх віра була традиційною, “батьківською”, і вони не могли впли­нути на мою віру.

Живучи у світі, я чув про Христа, знав про Святе Писання, в різні часи захо­див до різних традиційних церков і тільки ніколи не був у домах молитви.

Я бачив, як виконували обряди, релігійні традиції, але там ніякого знан­ня не міг отримати про віру в Бога, та і Біблії навіть не тримав у руках.

Я не був обізнаний, що бог світу цьо­го – сатана пропонує тимчасові задово­лення, різні матеріальні блага, славу, гроші та владу, щоб людина грішила і була неугодна Богу. Дечим з цього арсе­налу я і сам користувався. Я не знав, що мій гріх розділяє мене з Творцем, з Все­вишнім, а знав, що злочину, за який ка­рає людський закон, я не робив.

Але я був злочинцем перед Богом, бо переступив Його Закон, і мусив нести і ніс за цей гріх кару. Я ж цього не усві­домлював, бо жив у темряві. І всі ото­чуючі мене грішили, бо любили світ і те, що у світі. Я не відрізнявся від них. Соромно мені.

Але я знав і про те, що є справжні християни, є й по­божні релігійні люди, бо були вони не як всі: притримувались Божих Законів, або церков­них настанов.

А що мені було до них? Я не замислювався над своїм реліг­ійним переконанням, спосо­бом життя, своєю поведінкою, справами, чи угодні вони Богу. Не можу сказати, що ніколи навіть такої думки не було в мене. Були, але я їх відганяв.

Десь під спудом світського знання і світського життя горів вогник бажання пізнати більше про якусь надприродну силу, від якої все походить, все залежить, в тому числі я.

Дехто говорив, що ця сила є Бог, дех­то говорив, що це природа, космічні сили, які впливають на людину, бо вона є частиною космосу.

Я, скільки міг, дізнавався про різні людські теорії, гіпотези, філософські тлумачення людського життя та поход­ження життя і людини. Користувався я науково-популярними виданнями тих часів, в тому числі і журналом “Наука і релігія”.

Коли ж виникали життєві труднощі і проблеми, чи якісь потреби, тут уже підсвідомо звертався в дусі до Всевиш­нього, про Якого я чув, але Якого не знав особисто. Його я не вважав своїм, а загальнолюдським.

З теперішнього погляду поводився я тоді, як мала нерозумна дитина, хоч і мав вже тоді значний календарний вік. Мій внутрішній чоловік хотів мати життя, але тіло панувало над духом. Та й мій людський дух і мою душу задовольняло те, що давав світ. Я жив за учинками тіла.

З часом прийшло до мене розчаруван­ня. Прийшло розуміння, що все, що від людей, – утопія. Суспільства загаль­ного благодіяння бути не може, перш за все, через зіпсовану людську приро­ду, обмеженість людини, її гординю.

Я залишив службу в репресивних органах, не жалкуючи про кар’єру, хоча мав вже звання капітана.

Після двадцяти років перебуван­ня у компартії розірвав добро­вільно з нею зв’язки, бо не міг жити подвійною мораллю: говорити одне, а думати і робити інше. В ті часи (1984 рік) це зробити було важко, бо мої кроки не розуміли. Партійні структури не прощали такого, але це мене не зупинило.

У мене було велике бажання бути вільним від того, чим був у суспільстві так міцно пов’язаний. І це мені вдалося.

Я був розлучений, багато років не мав сім’ї і мати її знову не було нія­кого бажання.

Ставши, по своєму розумінню, вільним, я вирішив змінити і свій фах. Поступив вчитись до технікуму торгівлі, коли мені вже було 40 років. Тепер це — комерційний коледж. І хоча я закінчив технікум із відзнакою, але в торгівлі працювати не став, бо не лежало до неї серце — не сприймав нечесних умов, при яких треба пра­цювати в торгівлі, і, перш за все, обма­нювати людей.

З теперішнього погляду я з певні­стю можу сказати, що Дух Святий вже працював у ті часи наді мною і готував мене до тої події, коли Бог-Отець притягне мене до Сина Сво­го, а мого Спасителя, Ісуса Христа. Як сказав Сам Спаситель: “Ніхто не може прийти до мене, якщо Отець, Який послав Мене, не притягне його до Мене, — і Я воскрешу його в ос­танній день” (Ів. 6:44).

Я дякую милосердному Богу, що протягом багатьох років Він готу­вав мене до того моменту, визнач­ного в моїм житті, коли був я гото­вий визнати Сина Божого Ісуса Христа, як свого особистого Спаси­теля. Слава Господу!

Але в ті часи, які я згадую, ніщо не говорило мені, що я знайду дорогу до світла, поки не задув вітер перемін у нашому тоталітарному суспіль­стві. І тут я бачу Божу руку.

З початком так званої перебудо­ви можна було вільно вибирати все, чого забажаєш. З’явилась маса дру­кованих видань, а засоби масової інформації дозволяли всім бажаю­чим скористатись їх послугами. За­панувала комерція. Все стало купу­ватись і продаватись. “Що не заборонено, то дозволяється”, – було гаслом тих часів, а потім і взагалі дійшло до вседозволеності.

І я, як та людина, яка мала вели­ку спрагу, накинувся на все. Хоті­лось з усім познайомитись і все спробувати.

Господь чудним способом угамував мої бажання. Він допустив, щоб я май­же на одному місці – палаці культури заводу ЛОРТА, був на всіх заходах, що були від людей і від сил темряви, які дія­ли через людей: лекції, зустрічі, бесіди з парапсихологами, ясновидцями, цілите­лями, екстрасенсами, йогами, уфологами, які вивчають НЛО.

Але спрагла душа шукала духовного. Я шукав Бога, Який потім Сам вийшов мені назустріч. Я почав читати Новий Завіт і духовну літературу, але в той час я не мав духовних знань, а тому читав все як художню літературу. Мій розум не сприймав духовного, бо був я ще ду­шевною (тілесною) людиною. Божа мудрість до мене не доходила.

Я почав ходити по церквах і молитов­них домах, щоб послухати про Бога, про розп’ятого Христа, про Божу силу і Божу премудрість. Але одного разу Гос­подь мої стопи направив знову в буди­нок культури заводу ЛОРТА, де обласна християнська Місія “Добрий Самаря­нин” проводила євангелізаційні Богослу­жіння. Там і почалось моє духовне відродження. Там я увірував, покаявся і повернувся до Господа. Звідси почались перші кроки мого становлення, як Біблійного християнина, а точніше єван­гельського. Я став постійно ходити на ці євангелізаційні Богослужіння, де пропо­відували, свідчили про спасіння, славили піснями, словом і музикою Господа. Особливу духовну атмосферу створюва­ли гості з-за кордону: Швеції, Голландії, Люксембургу, Німеччини, Англії, Шот­ландії, Польщі, Аргентини, Канади та Сполучених Штатів. Хай всі ці віруючі за свою працю, якою керував Дух Свя­тий, за те, що вони посіяли добрі зерна на ниві Господній, отримують Божі бла-гословіння і нагороди в Його царстві. Ко­жен частину свого серця залишив тоді в мені і в подібних до мене. Посіяні ними зерна зійшли і в моєму серці.

Під час служби в репресивних органах в тоталітарні часи, виконуючи свої обо­в’язки, я приймав участь у гонінні Бо­жої Церкви. Пригадую два випадки пе­реслідування нелегальних зібрань нереєстрованої релігійної громади так званих п’ятидесятників. Я знав про них тільки те, що говорила в ті часи антирел­ігійна пропаганда. Але я бачив віруючих людей, які зібрались в ім’я Бога, щоб слу­жити Йому і вивчати Біблію. Ці зібрання вважались незаконними перед державою, а значить заборонялись владою.

Але сталось Боже провидіння. Я став членом Церкви Християн Віри Євангельсь­кої, тієї Церкви, у переслідуванні якої брав участь в часи тоталітаризму.

Більше року я ходив на євангелізаційні зібрання, які проводила Місія “Добрий са­марянин”, і не цікавився, до якої конфесії належить вона. Мене не цікавила конфесійність, бо я тут мав все для задоволення свого духа і душі. І тільки за день до прий­няття водного хрещення, коли треба було скласти завіт із Христом, пастор Боєчко В. М. сказав, що всі ці служіння організовує церква п’ятидесятників, куди я і буду зара­хований. Це повідомлення я сприйняв спок­ійно, бо знав, що мої стопи до цієї церкви не я сам направив, а Бог, адже я не вибирав ні конфесію, ні церкву.

Йшов час, і я постійно зростав у вірі і в дусі. Я збудувався на Слові Божому, і вже воно не було для мене незрозумілим, бо у мене відкрились духовні вуха й очі. Мій внутрішній чоловік прокидався від сну. Я побачив себе у світлі Біблії грішником.

Я пізнав шлях, яким можна врятуватись від загибелі разом із падшим світом.

Вся моя душа і мій дух були збуджені доброю звісткою про можливість отри­мання спасіння душі та про місію на зем­лю Сина Божого Ісуса Христа.

Я зрозумів, що я ще дуже недосконалий християнин. А втім процес відродження пішов. Згідно Слова Божого після мого духовного народження згори я став но­вим творінням, бо стародавнє минуло для мене. Тепер я маю інший сенс житгя, не той, що у світі. Іншим стало світосприй­няття, і іншим став світогляд. Став зміню­ватись спосіб життя, але зміни в харак­тері ще настали не повністю.

Навернена до Бога людина, за словами Ісуса Христа, повинна зректись самого себе, свого “Я”, мусить взяти свого хрес­та та й іти вслід за Ним, тобто виконува­ти Його волю, Його заповіді. “Бо хто хоче спасти свою душу, — говорить Ісус, — той погубить її, хто ж за мене свою душу погубить, той збереже її” (Мт. 16:24, 25).

Своє свідчення я адресую більше тим душам, які знаходяться, як і я був, у тем­ряві, щоб “відкрити їм очі, щоб вони на­вернулись від темряви до світла і від вла­ди сатани до Бога.”(Дії 20:18)

Я молю Господа Бога про це в ім’я Ісуса.

Я попросив Бога дати мені терпіння. Бог сказав: “Ні, терпіння — це плід страждань, його не отримують в подарунок, а заробляють”.

Я попросив Бога дати мені щастя. Бог сказав: “Ні, я даю тобі благословіння, щастя залежить від тебе”.

Я попросив Бога зберегти мене від страждань. Бог сказав: “Ні, страждання відведуть тебе від життєвих турбот і наблизять до Мене”.

Я попросив Бога дати мені духовний ріст. Бог сказав: “Ні, ти сам повинен зрости, а Я обрізатиму тебе, щоб ти приносив рясні плоди.”

Я попросив Бога допомогти мені любити інших так сильно, як Він любить мене. Бог сказав: “О, нарешті ти зрозумів що є найважливіше.”

Комментарии

Оставить комментарий


Приеднуйтесь

Партнери сайту

Черкасская мебельная компания Bro.

Счетчик