Незвична доля параолімпійської чемпіонки Оксани Мастерс

Коли мама Оксани побачила, яким здеформованим є тіло доньки, то вирішила віддати її на всиновлення. Дівчинка знайде домівку лише через 7 років принижень. А сьогодні вона успішно представляє США в параолімпійських іграх. 

Одна нога була коротша за іншу на п’ятнадцять сантиметрів. Відсутня нирка і великі пальці рук. П’ять зрощених пальців на руках, шість на ногах – записують у картці новонародженої Оксани лікарі. Це 1989 рік. Три роки тому вибухнув реактор електростанції в Чорнобилю, і все вказує на те, що захворювання дівчинки є наслідком цієї катастрофи. Матір не може про неї піклуватися. Віддає доньку на всиновлення, але ніхто не хоче прийняти таке немовля.

Оксана потрапила у три сирітські притулки. Там вона терпить голод, зазнає приниження і насилля. Вона не знає, що таке свобода. Не знає, що на світі є діти, які можуть вибирати те, що хочуть. І не знає, що таке ляльки. Дівчинка щодня молиться про маму.

Оксана Мастерс. З сирітського притулку до США
Коли дівчинці виповнилося 5 років, вона зустрічає чуйну жінку зі світлим волоссям. Це Гей Мастерс – професор логопедії зі Сполучених Штатів, яка прагне її всиновити. На жаль, у той час Україна блокує закордонні процеси всиновлення. Оксана носить з собою світлину «мами» ще два наступні роки.

Я була розбишакою. Вплутувалася у безліч пригод і не робила з них висновків. Якщо мене били, я просто сміялася. Врешті всі почали говорити: твоя мама не приїде по тебе, бо ти погана дівчинка. Я почала в це вірити, – пригадує.

Але одного дня Оксана пробудилася від дотику до плеча. Над нею схилився знайомий погляд. «Я тебе знаю! Ти моя мама, у мене є твоя світлина» – вигукує дівчинка. Гей Мастерс відповідає: «А я знаю тебе. Ти моя донечка».

Оксана Мастерс: Я була Попелюшкою
Дівчинка вирушає з новою мамою в Буффало (потім вони переїжджають у Луїсвіль). Коли дівчинка входить у свою кімнату, то потирає очі від вражень. Ще ніколи в житті вона не бачила стільки іграшок. Не знає, що з ними робити і яку вибрати. Дівчинка не знає англійської, а її мама не знає української. Вони спілкуються жестами.

Оксану навчили не показувати емоцій і не плакати. Коли вона каже українською, що у неї болить живіт, то ненавмисно усміхається. Її мама сприймає це як радість. Таких ситуацій багато.

Від початку проживання у Сполучених Штатах Оксана проходить реабілітацію. Лікарі діагностували гемімелію і з’ясовали, що на зубах дівчинки немає емалі. У 9 років їй ампутують одну ногу, через 5 років другу, а також роблять операції на руках.

У 13 років Оксана помічає, що вона не така, як її однокласниці. Дівчинка прикриває протези одягом, ховає долоні. Але не вважає себе за малою, щоб займатися спортом. Дівчина записується на заняття з веслування. Коли починає плисти, то вперше в житті відчуває себе сильною. Вона вільна, тримає все під контролем. «Я відчула, що для мене розпочалося нове життя» – розповідає Оксана.

Перші параолімпійські ігри
2011 року Оксана знайомиться з Робом Джонсом – колишнім військовим, який втратив ноги внаслідок вибуху. Впродовж 31 дня він долає на протезах 31 марафон. Вони з Оксаною легко знаходять спільну мову. Разом тренуються веслувати і 2012 року в Лондоні виборюють бронзу. Коли вони стають на подіумі, Оксана бачить усміхнену маму. Підбігає до неї, обіймає. «Я ж тобі казала, що ти зможеш. І ти змогла» – чує.

2013 року Оксана і Роб їдуть на змагання у Південну Корею. Через кілька хвилин після старту жінка відчуває гострий біль у спині. Це був останній турнір з веслування у її житті.

Але Оксана не розпрощалася зі спортом. У той же рік вона стає чемпіонкою світу з біатлону (як перший представник США).

2014 року в Сочі Оксана здобуває срібло і бронзу. Вона обожнює цей вид спорту. Тоді Оксана познайомилася з параолімпійцем Аароном Пайком, з яким перебуває у стосунках.

Наступний вид спорту, в якому Оксана випробовує свої сили, це перегони на ручному велосипеді. 2016 року вона посіла 4 місце у Ріо де Жанейро. Найновіше досягнення спортсменки – це срібна медаль у Пхьончхані з біатлону.

У кожному інерв’ю Оксана наголошує, що своїм успіхом завдячує винятково мамі. Сміється, що є її весільним подарунком, тому що Гей Мастерс витратила на всиновлення усі гроші, які батьки відклали на її шлюб.

Переклад: Ольга Гайсенюк
Джерело: Aleteia