Wednesday, August 23rd

Капелан Олександр Мазурак: служіння в ЗСУ

20.06.2017 11:580 комментариевПросмотров: 1

У керівництві Волинської єпархії УПЦ протоієрей Олександр Мазурак очолює відділ взаємодії зі Збройними силами та іншими військовими формуваннями. Його прихід – храм святого Георгія Побідоносця, побудований більше 10 років тому на території обласного управління МВС у пам’ять про працівників правоохоронних органів, котрі загинули при виконання службового обов’язку. Коли в Україні розпочалися бойові дії, його прихожани – військовослужбовці та правоохоронці – опинились у складі учасників АТО. Священик повинен бути зі своєю паствою, і протоієрей Олександр потрапив до числа капеланів Української Православної Церкви.

5578a2e611fa360def5365a8a2a5282dОтець Олександр провів у зоні бойових дій у загальному 120 днів, не рахуючи численних виїздів із передачею гуманітарної допомоги військовим. Він цілком розділив зі своїми підопічними їхній армійський побут та обов’язки, за винятком одного: брати до рук зброю, навіть на чергування, священик не може. Уперше капелан провів місяць у Краматорську, потім – стільки ж на блокпості біля Лисичанська. Утретє, у Костянтинівці, ротація тривала два місяці, на котрі випали різдвяні свята. За 60 днів священнослужитель звершив 53 Літургії.

«З нами служив протестант, і він спочатку називав мене по імені, «Саша», потім уже став звертатись «батюшка», а після – «пастир добрий». Показувати людям треба свої справи – усе, що ти робиш, роби так, як би це робив Господь, щоб вони бачили твою дружбу не з єпископами або патріархами, а з Богом».

До 2014 року ми постійно їздили на корвет «Луцьк» у Крим, спілкувались з екіпажем, одного разу навіть хрестили дорослого, кремезного моряка – дуже урочисто, з зануренням прямо з трапу в море. Коли відбувалась анексія півострова, ми приїхали вже через блокпости. Через два дні після нашого останнього візиту до наших військових корабель захопили. Я можу сказати, чому так сталося. У них не було жодної зброї, навіть у командира. Коли ми зайшли на корвет, побачили на палубі матроса, який лежав із купою каміння. Нам пояснили, що, коли ночами підбирались диверсанти, вони кидали камені у воду, щоб дати зрозуміти, що бачать їх.

А потім розпочались бойові дії на Сході. Служіння священика передбачає, щоб він був там, де його паства. Служіння у зоні військових дій повинно бути максимально корисним і треба робити все для забезпечення життя. Перша ротація, під Краматорськом, була зі зведеним загоном, друга, зі спецбатальйоном «Світязь», на блокпості за Лисичанськом, була вже в інших умовах – жили у землянках. Я служив так, як міг – готував їм їжу. Ніколи раніше цим не займався, тим більше у полі, на вогнищі, але було дуже багато часу, щоб проводити з ними, і я міг багато спілкуватись.

98a74e77e5afa562187adea610217cecВсі знали, що я представляю УПЦ, «Московський патріархат», і ніколи ні в кого не виникало питань з приводу конфесії. Треба усвідомити, що через тебе люди мають вчитись спілкуватись з Церквою не як з юридичною особою або храмом, а щоб прийняти Її як Тіло Господнє, наскільки ти можеш це побачити – що спілкуєшся через священика з Богом.

«Блаженніший Митрополит Онуфрій підписав антимінс для служіння у польових умовах, і за 60 днів я відслужив з ним 53 Божественні Літургії».

 Третя поїздка, найбільш тривала, теж була зі спецбатальйоном «Світязь», з дислокацією у Костянтинівку. Там ми були у закинутому гуртожитку, на служби приходили і з інших підрозділів. На цей раз було найсильніше служіння, найбільш плідне. Блаженніший підписав антимінс (плат з частинкою мощів для служіння Літургії) не для конкретного храму, а спеціально для служіння у польових умовах чи в облаштованих приміщеннях, для військових. З ним я відбув 60 днів, і за цей час відслужив п’ятдесят три Літургії. Я сам не знав, як хлопці витримають це. Але щоразу був солдат, який допомагав, читав часи, Апостолів. Вони весь час мінялись, 80 відсотків складу приступили до Таїнства Причастя, пройшли особливу, нічну службу. І це – те, що могло наблизити нас до Христа.

Божественна Літургія – зустріч з Богом через Причастя, більшого і бути не може. Результат був неймовірний, хлопці казали, що ніколи так не ходили до храму.

А після Літургії я брався до обов’язків. Мене відправляли на кухню. Були й курйози: одного разу я зварив рис, і невдало, а там – якщо недобре – то всі сорок літрів. Так почув, як вони говорять – батюшка «колива наварив». Пішов я з кухні засмучений, але обійшлося: з каші зробили млинці.

«Обидві сторони – в межах пережитих смертей. Пробачити їх ніхто не захоче, потрібно багато часу, щоб рани загоїлись».

Відповідальність людини за свою «ланку» – це те, що потрібно іншим людям. Важлива кожна ділянка. І якщо це зроблено правильно, – це об’єднує і допомагає всім. Так і з капеланами – священику нема з чого розділяти своє служіння, його слухають люди. А на війні сильно переоцінюється власне життя, життя своїх товаришів. Людина міняє світогляд. І не завжди втрати його руйнують. Інколи зміни йдуть у той бік, щоб переоцінити те, що маєш.

Кілька років тому, що до конфлікту, було інтерв’ю з колишнім президентом Грузії Шеварднадзе. Його спитали, як на той момент вдалося уникнути збройних сутичок. Він сказав, що дав команду міністру оборони виводити війська, а потім пішов додому, побачив близьких, родину, і зрозумів, що немає виправдань тому, щоб віддати хоч одне життя, байдуже, заради чого ним ризикували. І тоді він всі розпорядження скасував.

Можливо, ця війна принесла вже дуже багато страждань, щоб так легко зупинитись. Війна – це кров, голод, холод, страх, відчай. Це все, що непотрібно людському духу. І військовослужбовці все переоцінюють заново. Коли Блаженніший писав звернення до російського президента про те, що, якщо той допустить кровопролиття, вирішення цієї біди затягнеться на десятки років. І тепер сторони конфлікту розділені загиблими.

aa8733a7af5f4ff9730c6901eb322a26Ми були у мирній зоні. Але й там треба радіти, що лишився сьогодні живим. Був випадок, коли снаряд залетів на центральний майдан міста, загинула дівчинка і її мати, залітали ракети у штаб, у розташування інших військових, були втрати. І це ще не передова… Якщо ти приїхав, не знаєш, де на тебе чекає небезпека. Повернувся живим, знай, що Господь уберіг. І коли ти потрапив у зовсім інше життя, незвичне, важливо, хто бере у ньому участь, важлива будь-яка підтримка – словом, ліками, забезпеченням, у кожного – своє призначення. Але головне – співпереживати і підтримувати. До нас і безхатьки приходили за їжею, і це теж стали приймати як належне.

Не уявляю, на якому підґрунті може виникнути конфлікт військовослужбовців і священика. Це тільки якщо тебе особисто не сприймають. А у такому разі не приймуть і конфесію, яку ти представляєш.

«Ніхто з тих, хто штовхає людей на конфлікти, не має права виходити на амвон».

Удома ми потрапляємо до іншого світу, де печаль людська не так помітна – це горе сімей, котрі втратили рідних на цій війні, але його не видно. А там все це – ззовні. І у священика може бути тільки одне служіння та необхідність у ньому.

З приводу демаршу Київського патріархату у Раді душпастирської опіки при МО України – це неправильний хід. У країні багато конфесій і щороку вибирають на головування нового представника, по черзі. Ніяких питань з цього приводу ніколи не виникало. І якщо якась церква хоче мати авторитет серед ЗСУ, завоювати і показати його реально, а не у селфі-звітах, можна лише своєю поведінкою.

Хлопці зараз серед тих, хто їх може не сприймати, або взагалі серед ворогів. І створювати ворожнечу між своїми – це неправильно. Якщо УПЦ КП хоче показати, що переживати, любити здатні лише вони, то це не так. Тоді вони принижують служіння капеланів УГКЦ, протестантів, тоді треба сказати кожному – «Ми тут правильні». А дія одна, служіння – одне.

Коли ми у землянці біля Дружківки сиділи з капеланами УПЦ КП, греко-католиками, ми спілкувались і дійшли своєї спільної думки – на сьогодні будь-яка особа, котра займає керівну посаду або має можливість висловлюватись з амвону, з паперті, і несе у своїх словах хоч ноту ворожнечі, – не повинна перебувати на своєму місці. Незалежно від того, яку Церкву представляє людина – якщо вона стає джерелом негативу, вона повинна жити і вчиняти по-Божому.

Джерело: http://uoj.org.ua/

Комментарии

Оставить комментарий


Приеднуйтесь

Партнери сайту

Черкасская мебельная компания Bro.

Счетчик