Меню
Меню

Солощенко Павло: інтерв’ю з художником

З 25 січня по 25 лютого, В обласному художньому музеї буде проходити виставка творів чекасського художника Павла Миколайовича Солощенко. Відкриття 25 січня о 16:00.

А для того щоб ви могли краще познайомитись з Павлом Миколаевичем, ми задали йому кілька питань.

Посилання на попередні 2 інтервью: переше інтервью, друге інтервью.

А за цим посиланням можете познайомитись з картинами з попередніх виставок.

1. Як ви зрозуміли що у вас є хист до малювання?

На початку здавалось, що інші діти малюють краще. Був здивований, коли виявилося протилежне. Коли є хист, це видно. А гуртки малювання допомагали прагнути більшого, ніж малювати краще за інших. Тоді взагалі було нормою прагнути досконалості. Допомогла в цьому і досконалість вчителів. Вони не робили помилок.

2. Скільки у вас вже було виставок Черкассах. Яка це виставка буде по черзі?

Вже не пам’ятаю. Багато. І персональних і спільних. В різних місцях.

3. Чим ця виставка відрізняється від попередніх?

В кожній новій експозиції є нові твори. Але бачу й іншу новину, яку легко відчувати, але не просто пояснити. Можливо те, що вона пов’язана з новими аспектами подоланого шляху, які розширюють простір життя з Богом. Сподіваюсь, що так. Тоді дякую Богу, бо це Його успіх. Боротьба наша (це стосується нас обох), шлях непростий. Він і не може бути простим. А перемога Його. Ось така, на мій погляд, головна відмінність. Якщо зрозуміло пояснив.

4. Розкажіть історію самих дорогих для вас картин з цієї виставки. Які картини було найлегше створювати, а які — найважче?

Я бачу єдиний спосіб відповісти на це запитання: зустрітися на виставці і там поговорити. Бо легше уявити цілу книгу про це, ніж їхню історію – іноді щасливу, іноді драматичну, іноді на рівні чуда — повідати в двох — трьох реченнях. «Найлегшою» за останній час була – «ВОЇН ВІДПЛАТИ». Найважчою – коли вони будуть експоновані – з них виберу найважчу. Може й не одну.

5. Яка головна ціль ваших картин. Як би ви хотіли, з якими думками та почуттями люди мають уходити з вашої виставки?

Ставити ціль – це надто прямолінійно, не певен, що це підходить для мене як творчої особистості. Хіба можна програмувати дух? Або дорогу у джунглях, де кожен крок – «експромт» під владою Бога? Я не знаю, яка в мене ціль. Хтось свою знає, я ні. Є лише тонке, як ниточка, бажання-марення: отримати хоча б 3 бали (в 5-бальній системі) від Бога мого. Щодо людей — то передати те, що бачу, або відчуваю. Поділитися з ними істиною образа, життя і краси. Іноді люди виконують роль мистецтвознавців і самі пояснюють мені те, що я намалював. І часто приймаю і дякую; і також Богу.

6. Яка з ваших виставок вам запамяталась найбільше та чому?

Наразі виставка 2014 року в цьому ж Музеї, бо вона була для мене як Іцхак для літнього Авраама. Найбільша за останні 20 років. Також виставка минулого року в дитячій бібліотеці, бо на ній я мав зустрічі з старшокласниками. Їм зараз дуже непросто і я внутрішньо розділяв їхню глибинну стурбованість (як мені це здавалося), а вони відповідно поставилися до моїх творів і слів. Це було несподівано змістовне і приємне спілкування. Згадується також виставка в Палаці Молоді в позаминулому році. Там глядачі якось по-новому захоплювалися творами. Мені показалось, що вони глибше, ніж звичайно розуміли ідею і зміст твору.

7. У вас на виставці я бачив книгу відгуків. Якщо можете, то поділіться кількома відгуками які вам сильно запам’яталися.

Прошу вибачення, але я вважаю це не зовсім етичним для себе. От згадую молодість на Донбасі. Там я часто чув правду. Змістовну і сильну. В українській ментальності ж – хвалити. А художник цінує фахову правду. Так і я був вихований. Цінні були запитання тих дітей. Вони були правдиві. Вони не хвалили, а виявляли сутність. Це буває рідко.

В моєму віці схвальними відгуками не переймаються. Ось пара відгуків з далеких часів Донбасу:
«Есть мысли, есть образы, есть путь. И много работы впереди». (Грязнов).
«Посетил выставку случайно с сыном Юрой. Даже не предполагал, что можно так увлечься картинами П.Солощенко». (В.Лановой)

8. У вас був досвід виставок ще за часів СССР. Чим виставка для радянських людей, відрізняється від цих. Чи більше зараз цінують мистецтво ніж тоді, чи ні.

Виставка в радянські часи була подією, було більше глядачів, щирої зацікавленості, бажання зрозуміти і дати оцінку. Звісно, не можна уявити, щоб такі твори могли бути тоді експоновані. Заважала ідеологія, але рівень культури був вище. Зараз я вже забув такі пронизливі, як рентген, погляди, таку увагу і допитливість, таку повагу до таланту. Тоді, здебільше, мистецтво було предметне, зрозуміле, значно більш високі вимоги до рівня майстерності. Зараз людство дезорієнтоване постмодерністською безоціночністю. Критерії відсутні, натомість блискучі шоу – замість Події. Замість по-біблійному глибокого смислу. Так думаю.
Хоча саме зараз можна «виставлятися» і художникам-християнам.

9. Ви один з небагатьох хто малює картини з християнською сутністю. Скажіть у кого з художників також можна побачити щось подібне.

Бачив чимало художників, які позиціонують себе як християнських. Але близьких до себе не бачив . Можливо тому, що шляхом, яким провів мене Господь Ісус Христос, зараз ніхто не йде.

Але, як виявилося, є один близький до моїх творів чоловік: правда він не художник, а фотохудожник, але дуже високого рівня. Це Майкл Белк… Його серія фото про Ісуса Христа «якби Він був із нами» експонувалася у 2015 році в Черкасах. Я був зворушений і потішений його глибокими, безумовно духовними світлинами. І був дуже радий, що їх побачив. Можу також назвати Миколу Дзвоника з Черкас. Він православний. Інший, але теж серйозний. Поважаю і його творчість, хоча ми зовсім різні.

10. Чи є художники, які надихають вас найбільше. Які це художники, та які саме картини. Чим сами вони вам подобаються.

Не знаю, чи можу сказати, що хтось з художників мене надихає. Мабуть це вже залишилося позаду… Аби подолати духовний спротив, аби вистачало сил… Є кілька художників, яких міг би назвати видатними художниками історії мистецтва. Але це окрема тема. Але завжди радий бачити найвищий рівень творів. Коли вони набувають високого змісту. Якщо таке трапляється, це радує, можливо і підбадьорює, Але це рідка втіха, бо доступ до інформації обмежений. І таких геніїв не буває багато.

11. Зараз наша країна переживає непрості часи. І наче б то самі обставини мають підштовхувати людей шукати відповідей, шукати підтримки у вищих сил — у Бога, у вищих матеріях — в мистецтві. Чи наблюдаете ви що в Україні стали більш відкритими для мистецтва.

Чи шукають люди підтримки у мистецтві? Цікаве запитання. Сам я іноді таку підтримку отримую. Може я про це не знаю, бо це особисте? Бувало, що таке говорили про мої твори, але я не дуже вірив цьому. «Коли зруйновані підвалини, що праведний вчинить?»

Втрата церквою (в загальному значенні) праведності, реального благочестя як практики і як мети, дезорієнтувала суспільство і морально і етично і естетично. Сподіваюся, люди тепер шукають шляхи безпосередньо до Бога. Можливо мистецтво і може зіграти свою роль у цьому? Не знаю… Знов згадалася реакція дітей на мої твори. Було таке враження, наче вони раптом наштовхнулися на те, чого вони не знали, але чого прагнули їхні побиті сучасністю ще живі душі? Сказати що люди стали більш відкритими для мистецтва можна мабуть тоді, коли вони почнуть їх купляти.

12. В християнських колах е таке формулювання «Місія в професії». Як ви вважаєте, чи кожна людина покликана до того, щоб через свою професію нести Боже світло для людей. Чи можливо це покликання лише для обраних.

Зараз багато «психологів» і «менеджерів» в церквах, я до цього не дотичний. Знаю одне: якщо людина реально не освячена, якщо Бог не панує в її житті і вона Його не знає, її «світло» неправдиве, неповноцінне, або нечисте. Коли в тобі діє дух, ти живеш у нім дома і на роботі, побутово і професійно і дієш згідно Писання і Божій волі. Все інше -людські вигадки, «сміття», як назвав це Апостол Павло. Коли раніше, бувало, втрачав Бога (жутко згадувати) вигадки тих часів обертались в ніщо. Але знаю, що зараз такий підхід (як і багато подібних) — це популярно. Тішить амбіції, додає впевненості у собі. Чи не єдиний засіб утримувати церкву. І, боюся, обходитися без Бога…Зараз все змінилося. Я в це вже не втручаюсь. Але дякую за можливість сказати.

13. Високе мистецтво: літературне, образотворче, музичне. Воно лише для освічених, та вихованих людей? Чи для всіх? В Біблії е такий вірш: небагато з-поміж вас мудрих заплоттю, небагато сильних, небагато значних.

Я абсолютно переконаний, що високе мистецтво створюють тільки особливо вибрані люди, не обов’язково освічені, але обов’язково вибрані і наділені талантом. Це чітко підтверджує Біблія. Але «предназначение» високого мистецтва, безумовно, для всіх, хто захоче піти назустріч. Це потребує підготовки, уваги, душевної дисципліни, навчання. Але в принципі доступно всім.

Але в ньому є вищі рівні, «елітні», де потрібен значно вищий рівень сприйняття — не всім доступний. «Мир Искусства», наприклад, на початку 20 століття. Або стильове разнобарв’я і тонку визначеність границь класичних часів. Зараз мало хто слухає Генделя, Брамса, чи Spiritualls. Панує попса. Хто світить? Риторичне питання.

14. Раніше ви говорили що християнська, воцерковлена спільнота міста майже не підтримує подібне служіння. Можливо це просто через те, що в церквах не так багато освічених людей, які могли в зрозуміти мистецтво. Чи це може так сказати свідома неосвіченість?

В молоді роки я мав полупідвальну майстерню в закладі культури. Там були режисери, актори, музиканти і інші творчі особистості. Звичайно, я з ними постійно контактував. Але потім почав водити в майстерню столяра, слюсаря, прибиральниць, і ставив перед ними закінчений твір. Вони говорили дуже просто і нічого не вигадували. Воно йшло від душі, а не інтелігентського снобізму чи настрою. Я легше їх «перекладав» на свою мову, ніж «може бути…» тих, хто ходив на 2,5 метра вище. Проблема не в неосвіченості, а в виборі. Комусь мабуть вигідно, щоб у церкві не було високої культури. Діотрефам, лицемірам, нікчемам. А може і тому, дійсно, що в ній мало людей, які б розуміли фахово мистецтво? Один Олександр Мень — і вся СРСР відчувала присутність високої культури в РПЦ; хто тепер? Кураєв… Яка церква, така в ній і культура. А яка в ній культура, така і церква. Найбільший рівень культури я відчував в ній в часи гонінь. Усе суттєве дорого коштує. Його треба цінувати. Дати умови, берегти. Навіть захищати від власного хамства.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *