Tuesday, October 17th

Біометричні паспорти: всі за і проти для християнина

21.09.2017 21:460 комментариевПросмотров: 2
Those who would give up essential Liberty,
to purchase a little temporary Safety,
deserve neither Liberty nor Safety.

Benjamin Franklin

 

В Україні з 1 січня 2015 року розпочато видачу біометричних – поки-що тільки закордонних паспортів [1]. Вмонтований у них мікрочіп містить відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи та відцифровані відбитки пальців рук особи [2]. За словами речника головного управління Державної міграційної служби Львівської області Світлани Хитрової, «Це вимога світу і Європи щодо убезпечення від терористичної загрози. Не здійснивши цей крок, ми не можемо сподіватись що Євросоюз відкриє нам кордони. Потреба в біометрії виникла після терактів 11 вересня 2001 року у США» [3]. В її словах звучить мотивація, котру висувають на перший план, аргументуючи на користь впровадження біометричних паспортів: безпека на міжнародному рівні та всередині країни-цілі прямування. Біометричні дані мали б засвідчити, що Ви – не терорист і не злочинець, тобто, що Ви не належите до учасників терористичних організацій, біометричні дані котрих вже якимось чином вдалося отримати міжнародним силовим структурам, і Ваші дані таксамо відсутні у базі даних злочинців, котрі вже притягувалися до відповідальності й тому їхні дані у цій базі вже є.

Отож, оминаючи обговорення настирливої підозри, що теракти 11 вересня 2001 року у США саме для цього й були здійснені, щоби мати підставу запровадити подібний контроль, розгляньмо аргументи на користь запровадження біометричних паспортів:

1. Безпека: ґарантія того, що в країни-цілі прямування не потраплять розшукувані терористи і злочинці, а також – нелегальні іммігранти, котрим вдалося викрасти чи підробити Ваші документи (ці іммігранти можуть стати злочинцями, а принаймні – порушниками, вже через той факт, що житимуть і працюватимуть нелегально в країні-цілі прямування).

2. Ґарантія того що Ваші документи не підроблять. Закон України від 14 липня 2016 року №1474-VIII так і говорить: «Бланки документів, які містять безконтактний електронний носій, виготовляються відповідно до вимог державних (національних) та міжнародних стандартів та з урахуванням рекомендацій Міжнародної організації цивільної авіації (ICAO) і повинні мати ступінь захисту, що унеможливлює їх підроблення» [4]. З двох перших аргументів випливає третій:

3. Безвізовий режим пересування громадян України за кордоном – щоправда, тільки в режимі туризму: до трьох місяців і без права працевлаштування. (Для перебування, довшого, ніж три місяці, для праці чи навчання все одно потрібна віза, вклеєна у той сам біометричний паспорт. Процедура її отримання – така ж, як і раніше). Це – зручність: для поїздок на термін до трьох місяців відпадає необхідність заповнювання анкет, стояння в чергах в посольствах та консульських відділах, очікування на обробку документів (і можливе відхилення клопотання); відсутність плати за обробку документів… З попередніх аргументів випливає наступний:

4. Радісне збудження від усвідомлення подвійного прогресу та причетності до нього: а) від того, що «йдемо в Європу», «стаємо приналежні до європейської сім’ї народів» та можемо «показати дулю Росії» й навіть процитувати Лермонтова про її «немитість»; б) від причетності до передових світових технологій обліку громадян та контролю за ними.

5. Якщо в майбутньому до біометричних даних будуть додані ще й інші, наприклад, відцифроване зображення райдужної оболонки ока, а також відцифровані дані про групу крові, спадкові захворювання та медичні дії і препарати, потрібні саме цьому пацієнтові, а навіть – відцифровані дані про індивідуальний код ДНК, то це суттєво підвищить шанси для порятунку життя при настанні ургентних ситуацій: адже буває, що людина знепритомніла на вулиці чи потрапила в аварію і втратила кров, документів при собі не має, а працівники Швидкої допомоги, не знаючи історії хвороби, допустимий й недопустимих ліків, можуть встановити хибний діагноз, рятувати не від того або ввести непереносимий даним пацієнтом препарат чи влити не ту групу крові.

Спробуймо відповісти на ці аргументи, крок за кроком:

ad 1. Якщо метою використання Ваших біометричних даних є безпека: міжнародна та країни-цілі прямування, то це означає, що Вас вже трактують як потенційного злочинця, що є порушенням основного юридичного принципу: презумпції невинності й фактичне запровадження «презумпції вини» (згадайте сталінське: «Раз здесь, значит виноват» чи тенденції в юридичній практиці ЄС, натхнені резолюцією Європейського Парламенту В6-0025/2006: вистачить заяви ґея чи лесбійки про те, що їх дискримінували, й оскаржена особа змушена доводити, що дискримінації не було): пряме порушення гідності особи. Донедавна відбитки пальців брали тільки у випадку слідчих дій, коли була підозра щодо Вас: з метою довести Вашу не-/причетність до злочину. Що ж стосується аргументу про запобігання злочинам таким чином, то він, даруйте за вислів, сміховинний: Якщо Ваших біометричних параметрів немає у вже відомій базі даних терористичних організацій і злочинців (а вони, ну просто прагнуть надати свої біометричні дані у світову систему контролю), Вам не висовували підозру і щодо Вас не здійснювали слідчих дій, Ви спокійно перетинаєте кордон і їдете, куди планували. Натомість, жодні біометричні параметри не виявлять, що у Вас на думці, і приїхаши за місцем призначення, Ви, наприклад, в’їдете в натовп вантажівкою, котру поцупили там же на стоянці: таке вже траплялося.

ad 2. Ґарантії того, що Ваші документи не підроблять, теж сміховинні. У сфері цифрових даних взагалі неможливо що-небудь «унеможливити»: про це Вам скаже кожен ІТ-фахівець. Manu deleta manu diruuntur – сказав римський полководець Сціпіон Старший, коли йому показали наче б то неприступні укріплення Сиракуз: Все, що рукою збудоване, рукою й руйнується. Питання тільки рівня кваліфікації хакера і зацікавленості саме у Вашій особі. Усілякі leaks, котрі останніми часами стрясали світом, є для того доказом. Звісно, якщо Ви нікому не цікаві, то цього ніхто й не робитиме. Але Ви не можете ґарантувати, що Ви раптом не станете комусь цікавими й Вас не захочуть «підставити». Вистачить вперше наблизити безконтактний чіп до зчитувального пристрою (про безконтактність ще піде мова нижче) і Ваші дані потрапляють у всесвітню мережу. Після того вартувало би поцікавитися, чи Ваші дані разом з тисячами інших не продаються часом на звичайних DVD, скажімо, на Петрівці чи інших подібних ринках. Поставлення Вашого електронного підпису, виготовлення накладок з Вашими відбитками пальців, гумової маски, яка б точно відповідала Вашій оцифрованій фотографії, контактних лінз з Вашою райдужною оболонкою і т.д. – то діло техніки. Й навіть якщо згаданий Закон України від 14 липня 2016 року №1474-VIII обумовлює, що використовуватиметься «шаблон – математична модель зображення відцифрованих відбитків пальців рук особи, яка унеможливлює зворотне відтворення отриманих відцифрованих відбитків пальців рук особи, що зберігається в Реєстрі з метою використання у національній системі біометричної верифікації та ідентифікації»[5], тобто, що їх неможливо буде зберегти і переслати далі безпосереднього зчитувального пристрою, то немає жодних ґарантій того, що в той момент, коли прикордонник буде виводити зображення відбитків на екран, не спрацює хакерський «троян» і не скопіює зображення: все, що виводиться на екран, може бути скопійоване.

ad 3. Безвізовий режим – це питання не біометрії, а доброї волі країн, котрі хочуть, або не хочуть впускати до себе громадян визначеної іншої країни. Наприклад, громадяни країн Шенгенської угоди вільно й без контролю пересуваються по тих країнах, а по цілому ЄС – з мінімальним паспортним (не-біометричним!) візуальним контролем. При тому всьому, в тих країнах злочинці також є, й підозрюю, що – не менше, ніж серед пересічних громадян України, котрі їздять в туристичні поїздки. Ми, громадяни колишнього СРСР, а потім – СНД, ряд років їздили без віз по країнах колишнього Варшавського договору, аж поки ті країни не вступили в ЄС й не отримали з Брюсселя розпорядження відновити «залізну завісу» вже із західного боку й запровадити візи для громадян СНД. Щодо громадян колишнього СРСР країни Заходу майже відразу почали практикувати «дискримінацію за паспортом»: наприклад, прибалтійці ще задовго до того, як вони вступили в ЄС, отримували спершу – на відміну від українців – безкоштовні візи (знаю: з нами вчився литовець, з яким ми їздили по візи до автрійського консульства в Цюріху), а потім – безвізовий режим. Так що вимога ЄС впровадити біометричні паспорти як умова безвізового режиму для громадян України – зухвала, шантажистська й має на меті не «східне партнерство», не «наближення України до ЄС» і не «безпеку», а щось інше. Якщо би в ЄС була згадана добра воля, то ми мали б «зручність» і зі старими добрими паперовими паспортами.

ad 4. Радісне збудження від подвійного прогресу – безпідставне, а прогрес – ілюзорний: а) Щодо «немитої Росії», при тому, що кордон з нею не закритий, реальний (не-біометричний!) безвізовий режим з нею існує й широко використовується (горе-заробітчани й далі їздять в Москву на заробітки), майже весь мобільний зв’язок в Україні та ряд обленерго належать Росії, частка російського капіталу в Україні неухильно зростає (візьміть до уваги, наприклад, «Альфа-групу» Міхаїла Фрідмана чи купівлю Росією ProCredit Банку). Так що – за порадою спритного й начитаного в Лермонтові радника – мікрофон і російські вуха все стерплять, а вишиватникам – приємно… б) Щодо причетності до передових світових технологій обліку громадян та контролю за ними, бо ті передові технології і контроль обертаються втратю решток свободи і тоталітаризмом, про що я скажу нижче.

ad 5. Щодо підвищення шансів порятунку життя, якщо в мікрочіпі міститиметься інформація про групу крові, спадкові захворювання та медичні дії і препарати, потрібні саме цьому пацієнтові і т.д., то це – argumentum ad hominem (апеляція до емоцій та до обставин людини, котра потрапила в халепу) та софістичний викрут, корий полягає в тому, що найгіршу й рідкісну ситуацію (я, наприклад, за свої 50 років ще ні разу не потрапляв у ситуацію, у якій екіпажеві Швидкої допомоги були би потрібні біометричні дані щодо мого здоров’я, і думаю, що більшість читачів – теж ні) використовують як одобрення внесення таких даних у мікрочіп в принципі – щось на зразок того, як абортмахери, аби вичавити в суспільстві згоду на легальне здійснення абортів в принципі, демонструють фотографії важких, несумісних з життям патологій новонароджених дітей (що і в цих крайніх випадках не дає права на пряме позбавлення їх життя), а тоді, коли суспільство вимушено погоджується на аборти в таких «крайніх» випадках, починається конвеєр голокосту мільйонів здорових життєздатних дітей. Так і у випадку з оцифрованими медичними даними: потреба в такій інформації траплятиметься раз на роки і в дуже невеликому проценті випадків, однак тим аргументують необхідність наявності такої інформації у всіх, що порушуватиме медичну таємницю, відкриватиме двері маніпуляціям та дискримінаціям за історією хвороби (наприклад, при прийомі на роботу) а навіть – підлаштуванням «летальних нещасних випадків» під вже наявні в даної особи захворювання. (Візьміть до уваги, що і ця інформація при першому ж зчитуванні потрапить у світову мережу). Аргумент про визначення групи крові у випадку відсутності документа про це – сміховинний, тому що час визначення її медперсоналом – 10-15 хвилин і процедура вимагає рівня кваліфікації медсестри. Окрім того, така аргументація виходить із засновку, що біологічне життя людини – це найвища цінність, заради якої можна пожертвувати гідністю і свободою.

І наостанок: Безальтернативне впровадження біометричних закордонних паспортів і внутрішніх ідентифікаційних карток особи є прямим порушенням свободи людини та її гідності. Перш за все, воно полягає в тоталітарному контролі та обліку людей:

а) Мікрочіп з біометричними даними – безконтактний, а отже – дистанційний. Питання тільки у величині дистанції, а вона залежить від сили й чутливості зчитувального пристрою. У звичайних випадках інформацію зчитуватимуть при піднесенні паспорта до пристрою на відстань 10-20 см. А в «потрібних» випадках – на відстані кілометрів. Це означає, що власник документа з таким чіпом постійно перебуває під ковпаком електронного спостереження. Мені можуть зробити і вже робили такі закиди: 1) «Ми й так постійно під ковпаком електронного спостереження, адже маємо при собі мобільний телефон» – і це правда: в телефоні є мікрочіп, котрий на зв’язку зі станціями, і визначити наше місце перебування дуже легко; 2) «В соцальних мережах і в інтернеті загалом є про нас стільки інформації (до того ж, тієї, котру ми надаємо про себе самі), що не потрібно ніякого відслідковування» – і це правда: спробуйте задати в Google на пошук своє ім’я і прізвище. Усі пошукові сайти і соціальні мережі зберігають про Вас інформацію десятиліттями – включно зі сайтами, які Ви шукали і відвідували; 3) «Спецслужби на кожного ведуть досьє і всім все відомо. В поліклініках і лікарнях є Ваші історії хвороби … , все можна дізнатися» – і це правда теж. На ті закиди, визнавши їхню часткову слушність, я відповідаю так: Усе правильно. Але якщо людина матиме підстави й захоче хоча б частково звільнитися від опіки «Big Brother», то вона може втопити мобільний телефон і жити так, як ми жили десятиліттями до їхнього поширення: це незручно, але можливо. Людина може більше не заходити в інтернет. Так, спецслужби знають про неї багато, але вона принаймні не буде «на живому зв’язку спостереження». Щоб дізнатися про її хвороби, потрібно буде відшукати поліклініки й лікарні, де вона лікувалася, й заглянути в паперову історію хвороби на полиці… Біометричний паспорт чи ідентифікаційну картку теж можна при бажанні втопити, але, на відміну від втоплення мобільника, людина тоді стає БОМЖ.

Спитаєте: навіщо те все топити, ухилятися від «ковпака спостереження» … , адже Ви – не злочинець, Ви законослухняна людина – що Вам таїти чи від кого ховатися? Або, за словами вже цитованої мною пані Світлани Хитрової: «Не треба боятись віддавати комусь свої біометричні дані. Ми маємо багато ілюзій щодо поняття власної свободи. Коли ми говоримо про свободу західного суспільства – то головна його риса – це відкритість, а ми розуміємо її у зворотному напрямку. Зрештою, чому я маю боятись розповсюдження своїх особистих даних, якщо я знаю, що я чистий перед Законом»[6]. Справа в тому, що це би було так тільки тоді, коли б держава завжди була «кришталево чистою» й «ангельською», «завжди правою», а потенційними порушниками – завжди й виключно тільки громадяни… На жаль, маємо історичний, антропологічний і суспільний досвід від самих початків існування людства, що це не так: держава – будь-яка! – виявляє тенденції стати «левіятаном» і апаратом гноблення. Держава не завжди права, а громадяни – не завжди порушники, й тим не менше, завжди мають шанс потрапити під її прес… Є дві (як мінімум) ознаки тоталітарних режимів: презентування держави «завжди правою» й непошанування приватної сфери людини, її приватної інформації, котру вона хотіла би зарезервувати тільки для себе чи для найближчого круга рідних. Так що слова пані Світлани Хитрової звучать як безсоромне й цинічне знущання, а світова система обліку громадян та контролю за ними за допомогою мікрочіпів з біометричними даними має всі ознаки глобального тоталітаризму. (Візьміть до уваги ще один елемент, присутній на закордонних біометричних паспортах та ідентифікаційних картках особи: «унікальний номер запису в Реєстрі»: цей елемент може виявитися ще важливішим для тотального глобального обліку людей: присвоєння номерів в’язням в концтаборах і теперішні ідентифікаційні коди – це попередні кроки для тотальної нумерації людей). Наступним кроком може стати перенесення мікрочіпа чи «унікального номера» на тіло: на руку чи ще десь, як воно вже подекуди й стається [7] – щоб не викрали, щоб не загубили чи здуру не втопили… Можливе вчинення цих чіпів інтерактивними: пов’язаними з нервовою системою, з можливостями впливу на неї: адже вже є такі спеціальні чіпи, котрі використовуються в медичних цілях. (Далі – читайте 13 і 14 главу Одкровення св. Йоана Богослова).

Спитаєте: кому вигідний такий глобальний тоталітарний контроль? Моя відповідь: грядучій світовій системі антихриста. Й українські Церкви мали би прокинутися й реагувати: не «не бачити в цьому ніякої особистої загрози або проблеми»[8], не заспокоювати паству: «Не бійтеся!»[9], а звернутися до просвітленого Святим Духом соборного розуму своїх Церков: до Синодів та Єпископських і Пасторських конференцій. Саме вони (а не одноосібно Предстоятелі) мали б випрацювати офіційну позицію Церков, котру також можна винести на обговорення у Всеукраїнську Раду Церков і Релігійних організацій. Бо щоб часом так не виявилося, що УПЦ МП, попри всю свою проросійськість, імперськість і ворожість до України, дбає краще про духовне добро і спасіння душ своїх вірних, аніж суто українські Церкви: тим більше, що у їхньому Зверненні [10] йдеться про надання громадянам України всього лиш альтернативної можливості з міркувань сумління отримувати паперові документи без мікрочіпів та «унікальних номерів запису в Реєстрі»: адже добровільний вхід в царство антихриста нікому не закритий.

ПРИМІТКИ

[1] В ЦНАПі у Львові, по вул. Виговського 32, мені пояснили, що внутрішня ідентифікаційна картка особи, котру вже видають замість звичного паперового внутрішнього паспорта, поки-що не містить біометричних даних: Однак, в лівому верхньому куті її лицьової сторони є стилізоване зображення мікрочіпа, а Закон України від 14 липня 2016 року №1474-VIII, згідно з яким з 1 жовтня 2016 року в Україні запроваджується видача паспортів у формі картки всім громадянам, говорить про «безконтактний електронний носій». Якщо така картка повинна містити відцифрований образ обличчя особи та відцифрований підпис особи (див.: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1474-19/page), то імовірно, що ці дані вносяться у той носій без відома особи, котра отримує картку, та працівників ЦНАПу, котрі оформляють видачу документа.

[2] Оскільки можливості запису інформації в такого мікрочіпа – дуже широкі, то імовірно, що в майбутньому до неї можуть бути долучені й інші біометричні параметри, наприклад, відцифроване зображення райдужної оболонки ока, а також відцифровані дані про групу крові, спадкові захворювання та медичні дії і препарати, потрібні для порятунку життя при настанні ургентних ситуацій, а навіть – відцифровані дані про індивідуальний код ДНК. Про ці параметри та аргументи на користь їх введення в мікрочіп іде мова в тексті нижче.

[3] Тетяна Слюсарчук. 16 фактів про біометричний паспорт. – Електронний ресурс. Режим доступу: https://zaxid.net/16_faktiv_pro_biometrichniy_pasport_n1331808

[4] Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2016, № 34, ст.593). – Електронний ресурс. Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1474-19/page (курсив мій – П.Г.).

[5] Див. примітку 4.

[6] Див. примітку 3.

[7] У США компанія вживила своїм співробітникам мікрочіпи. – Електронний ресурс. Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=swibiTT51e4

[8] УПЦ КП підтримала біометрику, Філарет вже отримав новий паспорт – ДМС. – Електронний ресурс. Режим доступу: http://www.eurointegration.com.ua/news/2017/03/23/7063494/

[9] Глава УГКЦ: «Я сам маю біометричний паспорт. Тому не бійтеся». – Електронний ресурс. Режим доступу: http://news.ugcc.ua/news/glava_ugkts_ya_sam_mayu_b%D1%96ometrichniy_pasport_vatikanu_tomu_ne_b%D1%96ytesya_79744.html

[10] Звернення Священного Синоду УПЦ до Президента України з приводу біометричних паспортів. – Електронний ресурс. Режим доступу: http://news.church.ua/2017/07/27/zvernennya-svyashhennogo-sinodu-upc-do-prezidenta-ukrajini-z-privodu-biometrichnix-pasportiv

Петро Гусак

Комментарии

Оставить комментарий


Приеднуйтесь

Партнери сайту

Черкасская мебельная компания Bro.

Счетчик