Wednesday, August 16th

Анатолій Лихолай: пастор церкви “Джерело Надії”

26.04.2017 21:550 комментариевПросмотров: 36

Продовжуємо знайомити вас, любі читачі, з пасторами Черкащини. Сьогодні розповімо яким було знайомство з Богом Анатолія Лихолая, пастора церкви «Джерело Надії» в Черкасах та як склалася його доля, як християнина. 

AqW92t1ufdM

Коли ви почали шукати Бога?

Пошуки Бога почалися з дитинства, адже три Євангелія із чотирьох я прочитав ще будучи школярем. Я почав читати перше Євангелія, друге, яке було дуже схожим, третє, яке було таким самим як і два попередніх, тож я подумав, що, мабуть, всі книги в Біблії повторюються. Насправді п итання пошуку Бога завжди стояло, але час від часу воно стояло дуже гостро. Я прийшов до Бога не на фоні страждать чи проблем. Це був такий собі простий, природній, поступовий шлях. Хоча і виріс я в невіруючій сім’ї, і не займався ніякою релігійною практикою (я говорю релігійною тому що навіть моя бабуся ходила до церкви більш номінально, тож це було релігією).

ZiHiftm1mnQ

Коли ви познайомилися з Богом ближче?

Моя вже ближча зустріч, знайомство з Богом відбулася в студентські роки. Я навчався у Ніжині, Чернігівської. У нас була група студентів християн і я чомусь цим зацікавився. Насправді інтерес виник не до пошуку Бога, мені просто подобалася одна дівчина, заради якої я, власне, і пішов туди. ЇЇ звали Оксана і зараз це моя кохана дружина. Пам’ятаю, коли співали пісню “Осана, Осана”, я був просто на сто відсотків впевнений, що це пісня про неї, про Оксану. Але ссаме в студентські роки відбулося свідоме пізнання живого Творця Неба і Землі. Наша студентська група збирался разом, аби поспівати пісень, поспілкуватися, також, ми вивчали Слово Боже. Це був, мабуть, другий раз в житті, коли я побачив Біблію. І якщо в шкільні роки я просто прочитав і нічого не зрозумів, то вже будучи студентом я відчув, що мені починає багато відкриватися.

Ще однією важливою подією в моєму житті можна згадати момент, коли я зі своїми друзями, вже в Черкаській області, відпочивали на березі Дніпра в Сагунівці. І так вийшло що після школи наші шляхи розійшлися (один із друзів був в армії, де і познайомився з Богом, а я в студентському отченні). Я пам’ятаю, як ми сиділи на березі річки і співали ті чотири християнські пісні які знали, і от тоді Господь торкнувся мене так сильно, що я просто почав плакати. Це було для мене нове, незрозуміле переживання, яке я не міг пояснити. Я просто розплакався і заснув. І, мабуть, я б не зважав на це в іншій ситуації, але коли наступного ранку я прокинувся, були такі переживання й відчуття, які я добре пам’ятаю й досі. Перша фраза, з якою я прокинувся була такою: “Господи, я більше ніколи не буду грішити”. Не можна сказати, що на той момент в мені вже були якісь біблійні істини і я чітко розумів шлях до спасіння, 4 духовних закони, ні, всього цього не було. Це відбулося цілком природньо і, на мою думку, це була просто дія Святого Духа, який відкрив мені це розуміння і дав відчути справжню духовну чистоту. І коли я порівняв цю чистоту з тим життям, яке вів, я зрозумів, що не хочу цього далі, що потрібні зміни. Дух Божий дав мені розуміння того, що увесь бруд в моєму житті — від гріха, хоча ніхто на той момент мені про це не говорив. І хоч моє пізнання Бога було доволі примітивним, воно було справжнім, йшло зсередини. Я пам’ятаю, як по від’їзду від Дніпра ходив по селі і говорив людям, як їх любить Господь. Це були мої перші благовісницькі намагання, так би мовити. Вони були, також, примітивними, але природніми, усвідомленими. Тому що коли змінюєш своє життя, то просто не можеш сидіти на місці, тебе наповнює така радість і любов, якою треба терміново ділитися.

 Як склалося ваше життя після навчання в університеті?

Коли я повернувся з навчання в Черкаси, мене одразу взяли на працювати на кафедру німецької мови, де я пропрацював три роки. Повернувся я, до речі, не сам, а вже зі своєю дружиною Оксаною.

Яким чином ви обиали церкву, до якої будете ходити?

Ми створили сім’ю, християнську родину, тож приїхавши в Черкаси почали шукати церкву. Але річ в тім, що наша християнська студентська група, не належала до якоїсь конкретної конфесії чи деномінації, ми були просто християнами. Тож ми не розуміли до якої церкви маємо ходити і вирішили піти, так би мовити, підряд, спробувати все. Почали ми з православної церкви, були в харизматичній церкві, були в церкві п’ятидесятників. І на якомусь етапі ми потрапили у баптиську церкву, в “Дім Євангелія”, де і залишилися. Зупинилися ми там не тому що зрозуміли, що там правильні доктрини чи найкращі в світі проповіді, прославління. Ми залишилися в церкві, тому що зустріли там своїх знайомих. І навіть якщо не враховувати тих знайомих, до нас підходили і незнайомці, нас дуже тепло прийняло тодішнє оточення дому молитви, тож ми залишилися.

Як ви свідчили про Бога?

Я працював в університеті і вів просвітницьку роботу там. Ще залишалася якась туга за студентським життям, тож я багато спілкувався зі студентами, свідчив їм. І якось так склалося, що навіть не домовляючись, ми запросили студентів на розбір Біблії. Тобто, фактично ми створили таку ж студентську християнську спілку (ССХ), яка була в Ніжині і де вперше познайомився з Богом я. Через три роки, як говорять, саме за цю мою діяльність мене звільнили. Але натомість в той же вечір, коли я дізнався про своє звільнення, мені зателефонували і запропонували роботу в місії “Міжнародне партнерство”, яка націлена на євангелізацію среде інтелігенції. А так як студент — це теж свого роду інтелігенція, принаймні, готуються нею стати, ми продовжували збирати студентські групи на розбір Слова Божого і паралельно, також, і інтелігенцію.

Сьогодні ви пастор церкви “Джерело Надії”, розкажіть про створення церкви і чому саме ви стали пастором.

Я не пам’ятаю точну хронологічну послідовність, але на певному етапі прийшло розуміння того, що потрібна церква. Церква “Дім Євангелія” підтримувала нас і благословила на початок нової церкви. Нас — це мене, Віталія Горопадського та Олександра Маламужа. Таким чином спільними зусиллями місії “МП”, церкви “Дім Євангеліє”, нашої групи “ССХ” утворилася нова церква — “Джерло Надії”. А оскільки ініціатива була від мене, то я і став її пастором і несу це служіння вже більше 15 років.

MNGEP70EBAk

Яке служіння ви мали до цього?

До пасторства я ніс служіння диякона в церкві “Дім Євангелія” і, звісно ж, проповідував.

Де ви проповідували вперше?

Це була церква “Благодаті” і щира подяка Владиславу Петровичу Євтушенку, який підштовхнув мене до цього. Він підійшов і сказав: “Брате, ти будеш другим проповідувати!” І я просто не встиг відмовитися. Вірю, що Бог послав такі обставини і вдячний Йому за це.

Що найважче і сліжунні пастора?

Є труднощі фізичного, душевного і духовного плану. Фізичний аспект в тому, що ми живему не на Заході, церкви не можуть підтримувати своїх пасторів. Тому доводилося і досі доводиться самому заробляти на хліб собі та своїй родині. Звісно, служіння завжди в приорітеті, але необхідність заробляти на хіб займає багато часу і сил. Я вже 15 займаюся бізнесом, який фактично годує мене і мою родину, ми готуємо обіди. Раніше ми готували обіди і розвозили їх, а зараз дещо змінили формат і почали обслуговувати різноманітні заходи. Тож, у фізичному плані труднощі в пасторському служінні створює необхідність додатково працювати. Душевний аспект, який характеризується більше нашими людськими емоціями, в тому, що церква — це люди, різномінтні характери, ситуації, проблеми і пастор повинен з усім впоратися. Тому хочеш ти того чи ні, а пропускаєш все через себе і інколи це нас просто спалює. Це неправильно, Бог вчить нас як повинні вчиняти християни, але, звісно, це непросто. Я не скажу що навчився цього досконало, але певний досвід за 15 років здобув. Це дуже складно Духовний же аспект в тому, що пастор завжди знаходиться під особливим контролем у диявола. З одного боку це погано, але з іншого, завжди нагадує що потрібно бути на сторожі, у формі, озброєний не спати, допомагає мобілізуватися.

Останній рік був для мене хорошим уроком. Він ударив по моєму здоров’ю, а конкретно — по нервах. Я дуже сильно усім переймався, а потім таки зрозумів, що Богу Його церква набагато важливіша, ніж навіть мені. А я просто повинен старанно і дисципліновано виконувати те служіння, яке Він мені довірив. Але в той же час не забувати, що це Його люди, а не мої.

Чи повинні християни задіювати себе в політиці?

Було б дуже добре, якби християни, народжені згори, йшли в політику, займали високі посади і впроваджували християнські цінності. З історії бачимо, що вся Європа до сьогодні стоїть на тих християнських цінностях, які заклали ще такі люди, як Мартін Лютер й інші.
На даний момент член партії “Демальянс”, вона не представлена в парламенті. В світлі останніх подій у мене дуже боліло серце за мою країну я розумів і розумію, що треба якісь зміни. Ми займаємося волонтерською роботою, їздимо на Схід і бачимо, що все як в прірву, як вона в сухий пісок. Тут ми з людей збираємо останні крихти, а хтось дерибанить мільйони. Неозброєним оком видно, що потрібні системні зміни і терміново.Я молився до Бога і запитував Його: “Господи, якщо ти хочеш бачити мене в політиці, я готовий.” Я не робив няких кроків назустріч, шукаючи собі якоїсь політичної пригоди. Та одного разу мені зателефонував мій хороший знайомий Віктор Євпак і запропонував мені приєднатися до його новоствореної партії. Я продовжував молитися, чекати відповіді від Бога і в якийсь момент я зрозумів, що, можливо, Господь і справді хоче використати мене таким чином.

У вас дуже різноманітна діяльність, що ви відповідаєте людим на запитання “Хто ви”?

Раніше я вагався, що відповідати. Адже за фахом я вчитель, займаюся бізнесом, а моє покликання і служіння — бути пастором. Але зараз я без жлдного сумніву і думки чи вірно все говорю, відповідаю, що я — пастор церкви. Реакція людей більш стримана. Тобто, ніхто не проявляє агресії, неповагичи чогось у цьому роді, але й випадків, щоб люди кричали “Вау, пастор!” я не зустрічав.

Яке ставлення людей до церкви сьогодні?

За моїми стостереженнями зараз дуже змішане ставлення до церкви. До подій на Сході ми (тобто протестанти) були такою собі неформальною групою християн, маргінальною навіть. Тому що головуюче положення все таки займала православна церква. Після початку АТО волонтерська християнська група з Черкас відвідала Донбас і ми мали таку собі “екскурсію” по буферній зоні. Із 6 груп, які приїхали з різних куточків України, 5 — протестанти. Звісно, я не говорю, що тільки ми займаємося волонтерством, в жодному разі, адже є дуже багато волонтерів з інших конфесій. Але відразу основну роботу взяли на себе християни і цей внесок не міг залишитися неоціненим. Я не знаю точних цифр чи якоїсь статистики, але рейтинг або ж аторитет протестантської церкви виріс. Взяти тільки указ президента України про відзначення 500-річчя Реформації.

EAYVKObULIE

Що для вас означає ваше служіння і що б ви порадили молодим людям, які мріють стати пасторами?

У пасторському служінні я вбачаю великий привілей. Якщо в серці є бажання — це означає, що Бог вибрав тебе на це служіння і він тобою дуже дорожить. І якщо вже в молодому віці хлопець розуміє, що він хоче бути пастором — повинен готувати своє життя і серце, і розум до цього. Маю три поради, які, як на мене можуть підготувати людину до цього служіння:

1. Привести своє життя в порядок. Ким би ти не був до цього, чим би не займався, з того моменту, коли ти стаєш пастором, ти стаєш взірцем для людей, всі будуть брати з тебе приклад. Це приблизно те саме, якби тебе поставили на п’єдистал і прискіпливо розглядали. Це не означає, що ти не маєш права на помилку, вони буть і це нормально, головне, щоб ти вмів чесно визнавати їх.

2. Налагодити свої стосунки з Богом. Треба розуміти, що пасторське служіння — це не якийсь титул, який дає тобі безмежні можливості. Потрібно пам’ятати, що Ісус — це реальна Особистість, з Якою ви реально спілкуєтеся, Яка вас реально веде. Ви отримуєте від Нього завдання і ви їх виконуєте. Кожного дня таких завдань можуть бути десятки, а то й сотні. Бути у спілкування з Богом не означає перейти на формальний рівень, це дуже страшно насправді. У пасторському сліжунні, насамперед, це дуже небезпечна річ. Це те саме, що у лікарській справі діяти за протоколом. Так, є протокол, повністю прописаний, як ти маєш діяти в тій чи іншій ситуації. Але перед тобою жива людина і ти розумієш, що цього робити не можна, бо це нашкодить. У пасторському служінні щось подібне. Я також дуже часто діяв “по протоколу”. Я вивчав Слово Боже і коли до мене приходили люди з реальними проблемами, я відкривав їм відповідне місце і читав разом з ними. Але пасторське служіння має на меті трохи інше і діяти за протоколом не вийде.

3. Пізнавання Бога. Можливо, це трохи академічний аспект, але корисний. Пастор повинен бути освіченою людиною у всіх сферах життя. Ти не можеш просто відкрити Біблію і, сприаючись на неї, підтвердити свої переконання. Ти повинен багато читати і багато знати. Біблія, її вивчення, духовна література, освіта, самоосвіта, — все це повинно бути у вашому житті, якщо своє майбутнє бачите у пасторському служінні.   

Комментарии

Оставить комментарий


Приеднуйтесь

Счетчик